— Зараз маємо сто вісімдесят кімнат, але ми швидко розширюємося, — сказав Джосія. — У кампусі близько десяти тисяч людей, тому завжди так стається, що якийсь відсоток співробітників працює довше або ж хоче вдень передрімати. Ці кімнати завжди безплатні, завжди чисті — залишається лише перевірити онлайн, які з них вільні. Їхня популярність швидко зростає, і вже у найближчі роки плануємо мати хоча б кілька тисяч таких кімнат.
— А після святкувань, сьогодні у нас теж свято, гуртожитки повнісінькі, — сказала Деніз, якось ніби по-змовницькому підморгнувши.
Екскурсія тривала до вечора, заходили на кулінарні курси куштувати тамтешньої їжі, нагодилися на молоду шеф-кухарку, яка готувала тварину цілком, без залишку. Вона подала Мей смажене свине рильце, що смаком нагадувало копчену свинячу грудинку, тільки було жирніше; їй дуже сподобалося. На своєму шляху вони зустрічалися з іншими екскурсіями, з групами студентів, купою рознощиків і, здається, із сенатором і його помічниками. Минули аркаду, заставлену старовинними пінболами, бадмінтонний корт під дахом, де, за словами Енні, працював колишній чемпіон світу, отримуючи гарантований гонорар. Коли Джосія з Деніз привели її назад у центр кампусу, вже починало смеркатись, а співробітники розставляли на траві і запалювали тікі — смолоскипи на бамбукових палицях. У сутінках юрмилися кілька тисяч сфероїдів; стоячи серед них, Мей подумала, що в жодному іншому місці не хотіла би працювати так, як у цій компанії. Її рідне місто, решта Каліфорнії та й уся Америка видавалися якимсь хаотичним безладом у недорозвиненій країні. Вже за парканом «Сфери» — гуркіт і боротьба, падіння і бруд. А тут усе налагоджено. Найкращі люди створили найкращі системи, а найкращі системи приносять гроші, необмежені кошти, на які і створено все це — найдосконаліше місце роботи. І це природно, подумала Мей. Бо лише утопісти здатні побудувати утопію.
— Оця тусовка? Це так, дрібниці, — запевнила її Енні, коли вони переступали з ноги на ногу біля фуршетного столу, завдовжки щонайменше у сорок футів. Уже стемніло, насувалася нічна прохолода, але тут, у кампусі, чомусь було тепло, всюди палахкотіли сотні смолоскипів, від яких падало бурштинове світло. — А це Бейлі придумав. Його не дуже тягне до Матері-Землі, бо він весь у зорях, у порах року, і літнє сонцестояння — це точно його задумка. Він потім з’явиться і привітає товариство. Принаймні, завжди так робить. Торік прийшов у сімейній майці. Дуже пишається своїми накачаними м’язами рук.
Мей з Енні на соковито-зеленому лужку понакладали собі їжі у тарілки, а потім знайшли затишне місце у кам’яному амфітеатрі, вбудованому у високий вкритий травою схил. Енні долила Мей у келих із пляшки рислінгу, який, пояснювала вона, теж робили у кампусі — нова рецептура, калорій менше, алкоголю більше. Мей поглянула на лужок, на шиплячі смолоскипи, що вишикувалися рядами, вказуючи охочим шлях до всіляких забав — лімбо, кікбол, електрик-слайд, — нітрохи не пов’язаних із сонцестоянням. Отой буцімто випадковий перебіг вечірки, відсутність будь-якої обов’язкової програми не викликали в її учасників великих очікувань, але водночас і перевершували їх. Дуже швидко всі нажлуктилися, і невдовзі Мей загубила Енні, потім заблукала і нарешті прибилася до майданчиків для бочче, де зібрався невеликий гурт старших сфероїдів, всім не менше тридцяти, які канталупами збивали кеглі. Потім повернула назад на галявинку і приєдналася до гри, яку сфероїди називали «Га» і в ній нічого не треба було робити, лише лежати, поклавши свою руку чи ногу на руку чи ногу свого сусіда. Коли хтось біля тебе казав «Га», треба було сказати це «Га», відразу за своїм сусідом. Дуже недолуга гра, але вона стала Мей у великій пригоді, бо у неї запаморочилася голова і хотілося лягти на траву.