Обоє перевели погляд на нові ґаджети.
— От би така система існувала десять років тому, — сказав він. — Я тоді два диски запоров, це все одно, якби згорів будинок з усіма моїми пожитками.
Брендон підвівся.
— Дякую, — сказала Мей.
— Усе в нормі, — відповів він. — Обновляємо тобі програмне забезпечення, прикладні програми, ну, і все, у тебе найновіші версії. Кожен, як ти розумієш, тут у ВК має мати однакові найостанніші версії програмного забезпечення. Ось, поглянь… — мовив він, задкуючи. Але зупинився. — Ага, ось іще: дуже важливо, щоб на всіх корпоративних ґаджетах стояв пароль, я тобі вже поставив. Ось. — І простягнув їй картку з низкою цифр і незрозумілих друкарських значків. — Сподіваюся, ти його запам’ятаєш, а потім викинеш цей папірець. Домовились?
— Домовились.
— Потім пароль можна змінити, якщо схочеш. Скажеш, і я поставлю новий. Їх генерує комп’ютер.
Мей узяла свій старенький ноутбук і поклала в сумку.
Брендон подивився на нього, мов на якогось надокучливого шкідника.
— Хочеш, щоб я його утилізував? Ми це робимо дуже екологічно.
— Може, завтра, — сказала вона. — Хочу попрощатися.
Брендон поблажливо всміхнувся.
— Ага. Розумію. Добре. — Вклонився і пішов, а позаду нього Мей побачила Енні. Нахиливши голову, підпирала кулаком підборіддя.
— Ось моя маленька дівчинка нарешті виросла!
Мей підвелася й обхопила її руками.
— Дякую, — сказала вона Енні в шию.
— А-а-й. — Енні намагалася вирватися з обіймів.
Мей стиснула її ще сильніше:
— Справді.
— Перестань. — Енні нарешті таки вивільнилася. — Не давай волі рукам. А, може, й давай. У тебе сексуально виходить.
— Справді. Дякую, — повторила Мей, і голос її здригнувся.
— Ні-ні, — сказала Енні. — Жодних плачів у другий робочий день.
— Вибач. Дуже тобі вдячна.
— Облиш. — Енні нахилилися й обійняла Мей. — Годі. Господи. Якась ненормальна.
Мей глибоко дихала, аж поки заспокоїлася.
— Усе, вже минулося. Ага, і тато тебе дуже любить. Усі страшенно раді.
— Гаразд. Правда, трохи дивно, бо ми з ним ніколи не перетиналися. Але перекажи, що я теж його дуже люблю. Пристрасно. А він у тебе красень? Такий собі чорно-бурий лис? Любить це діло? Може, у нас щось і вийде. А тепер — до роботи.
— Так-так, — сказала Мей, знову сідаючи. — Вибач.
Енні пустотливо звела брови.
— Так, ніби ми у школі, починається новий навчальний рік, і виявляється, ми знову в одному класі. Тобі видали новий планшет?
— Щойно.
— Покажи. — Енні оглядала планшет. — Ого, красиве гравіювання. Та ми тут разом геть усе перевернемо, хіба ні?
— Сподіваюся.
— Добре, он іде твій керівник групи. Привіт, Дене.
Мей квапливо стерла з очей залишки вологи. Поглянула повз Енні і побачила красивого чоловіка, невисокого, охайного, який прямував до них. На ньому була коричнева легка куртка з капюшоном, обличчя розпливлося в задоволеній усмішці.
— Привіт, Енні, як ти? — сказав він і привітався з нею за руку.
— Добре, Дене.
— Дуже радий, Енні.
— Думаю, ти розумієш — у тебе тут цінний працівник, — сказала Енні, взявши Мей за руку і потиснувши їй зап’ястя.
— Навіть дуже добре розумію, — сказав він.
— Наглянеш за нею.
— Нагляну, — сказав він і повернувся від Енні до Мей. Його усмішка великого задоволення перетворилася на усмішку цілковитої впевненості.
— А я нагляну за тобою, як ти наглядатимеш за нею, — сказала Енні.
— Дякую, що попередила, — відповів він.
— Побачимося на обіді, — мовила Енні до Мей і пішла.
Мей залишилася наодинці з Деном, що з його обличчя не сходила усмішка — усмішка, якою всміхаються не для хизування. То була емоція людини, яка опинилася там, де хотіла опинитися. Підтягнув до себе крісло.
— Приємно тебе тут бачити, — сказав він. — Радий, що пристала на нашу пропозицію.
Мей глянула йому в очі, шукаючи ознак лицемірства, бо жодна розумна людина не відмовилась би від запрошення працювати у «Сфері». Але куди там, жодного натяку. Ден тричі проводив із нею співбесіду і щоразу був незмінно щирий.
— Я так розумію, що ти вже все підписала і в тебе зняли відбитки пальців.
— Здається, так.
— Пройдімося?
Вони підвелися з-за столу і після ста ярдів скляного коридору пройшли крізь високі двостулкові двері, опинившись на свіжому повітрі. Підіймалися широкими сходами.