— Неодмінно вийде, — сказала вона, плюючись салатом і соусом. — Справу зроблено.
— Яку справу? — запитала Мей. — Він запобігатиме викраденню дітей?
— Він зможе, — сказав Джозеф. — Має хорошу мотивацію.
Очі Енні розшилися.
— Він не розповідав тобі про своїх сестер?
Мей захитала головою.
— Ні, він не казав, що має сестер. А що з сестрами?
Усі троє сфероїдів перезирнулися, ніби зважували, чи варто про це розповідати вже тут і зараз.
— Жахіття, — сказала Енні. — Його батьки були страшними уйобками. Мали четверо чи п’ятеро дітей, а Френсіс був наймолодший, чи майже наймолодший, ну, словом, тато в тюрмі, мама ширяється, а дітей порозсилала куди кого. Здається, одного до тітки і дядька, а от двох сестер усиновило якесь подружжя. І їх у них викрали. Здається, там іще були певні сумніви — самі віддали чи продали вбивцям.
— Що-о?! — обм’якла Мей.
— Так, їх ґвалтували, тримали у якомусь підвалі, а потім скинули тіла в якусь покинуту ракетну шахту. Реальне жахіття. Він усе це нам розповів, подаючи заявку на програму із запобігання викраденню дітей. Бляха, бачила б ти своє лице. Не треба мені було починати.
У Мей відібрало мову.
— Ліпше, коли знатимеш, — сказав Джозеф. — Тому він такий беручкий у цій справі. Якщо його програма запрацює, то кількість викрадень зменшиться практично до нуля. Стоп. Котра година?
Енні поглянула на телефон.
— Добре, що нагадав. Нам треба поквапитися. У Бейлі відкриття. Гайда до Великої зали.
Велика зала містилася у «Просвітництві», і коли вони зайшли всередину, то приміщення на п’ять тисяч місць, оздоблене деревом теплих відтінків і матовою сталлю, аж гуло в очікуванні. Мей з Енні знайшли два вільних місця на другому балконі і сіли.
— Кілька місяців тому добудували, — сказала Енні. — Сорок п’ять мільйонів доларів. Бейлі замовив смужки, як у Сієнському соборі. Гарно, правда?
Аж тут Мей перенесла свою увагу на сцену, де чоловік під грім оплесків прямував до подіуму з оргскла. Високий, років сорок п’ять, з прямою талією, але без черевця, в джинсах і в синьому светрі. Мікрофона видно не було, але коли почав говорити, то голос лунав підсилено гучно і дуже чітко.
— Усім привіт. Мене звуть Імон Бейлі, — сказав він під нову спробу аплодисментів, які одразу ж урвав. — Дякую. Дуже радий вас бачити. Відколи я виступав тут минулого разу, до нас прийшли нові люди. Нуби, будь ласка, встаньте. — Енні підштовхнула ліктем Мей. Та підвелася, озирнулася й побачила, що в залі стояло близько шістдесятьох осіб переважно її віку. Всі, здавалося, зніяковілі, вбрані доволі стильно, представники різних рас, розмаїтого етнічного походження, адже завдяки зусиллям «Сфери» вдалося спростити процедуру отримання дозволу на роботу іноземцям. Просто запаморочливе різноманіття країн. Решта сфероїдів гучно плескали в долоні, дехто навіть присмачував аплодисменти схвальними вигуками. Вона сіла.
— Ти така гарна, коли шарієшся, — сказала Енні.
Мей глибше втиснулася в крісло.
— Нуби, — сказав Бейлі, — ви долучаєтеся до незвичного. Ми називаємо це Мрійною П’ятницею, розповідаємо про те, над чим працюємо. Часто це робить хтось із наших інженерів, дизайнерів або просто мрійників, а іноді я сам. Сьогодні, на радість чи на горе, говоритиму лише я. Тому заздалегідь вибачаюсь.
— Імоне, ми тебе любимо! — долинув голос із залу. Пролунав сміх.
— Що ж, дякую, — сказав він, — навзаєм. Я люблю вас, як трава любить росу, як птах любить гілку. — Якусь хвилю промовець помовчав, давши можливість Мей перевести подих. Вона вже бачила його виступи онлайн, але особисто сидіти у залі і спостерігати, як працює розум Бейлі, чути його красномовні експромти — значно сильніше враження, ніж вона собі думала. І як це бути кимсь таким, як він: красномовним і сповненим натхнення, отак невимушено виступати перед тисячами?
— Так, — провадив Іван. — Минув місяць, відколи я підіймався на цю сцену, і знаю: заміна виявилася не найкращою. Вибачайте, що на якийсь час позбавив вас свого товариства. Тепер добре усвідомлюю свою незамінність.
Жарт викликав у залі сміх.
— І знаю, що багато хто з вас ламає собі голову, а де ж це я пропадав.
Голос із передніх рядів вигукнув: «Серфінг!», і весь зал знову засміявся.
— Абсолютно правильно. Так, я серфінгував і саме про цей вид водного спорту хотів би зараз поговорити. Мені страшенно подобається серфінг, а щоб стати на дошку, маю знати, яка сьогодні хвиля. Пам’ятаєте, як бувало — ви прокидаєтеся, телефонуєте до серфінг-центру і питаєте, як там сьогодні з прибоєм. Згодом вони перестають брати слухавку.