— Тепер на площі спокійно, але якби щось сталося? Миттєва відповідальність. Про акт насильства, вчинений солдатом, одразу б дізналася громадськість. А тоді його вже можна притягати до відповідальності за скоєння воєнного злочину — та що завгодно. І якщо вони очистять площу від журналістів, камери все одно залишаться. Камери — крихітні, і хоч скільки їх знищуй, усіх все одно не знайдуть, так само, як і тих, хто, де і коли їх розставив. Зловживати владою стане неможливо. Тепер пересічний солдат добре подумає, чи варто волочити вулицею жінку, коли його знімає десять камер. І хай таки добре думає. Хай його турбують ці камери. Хай його турбує «ВидоЗміна». Ось як ми їх називаємо.
Шквал оплесків наростав мірою того, як до аудиторії доходила подвійна гра слів.
— Подобається? — запитав Бейлі. — Гаразд, але це стосується не тільки народних заворушень. Уявіть собі місто з таким відеопокриттям. Кому захочеться вчинити злочин, знаючи, що його бачать де завгодно і коли завгодно? Мої друзі з ФБР вважають, що в містах із належною щільністю розташування камер рівень злочинності знизиться на сімдесят-вісімдесят відсотків.
Ще гучніші оплески.
— Та повернімося до тих частину світу, де прозорість потрібна найбільше і де ми її так рідко бачимо. Подаємо мозаїку місць, де встановлено камери. Тепер уявіть, який уплив ці камери могли би мати в минулому і який матимуть у майбутньому, якщо станеться щось схоже. Ось п’ятдесят камер на майдані Тяньаньмень.
Площу видно вживу з усіх її куточків, і аудиторія знову вибухає оплесками. Бейлі не вгаває, показує зображення в реальному часі з десятка інших міст авторитарних країн, від Хартума до Пхеньяна, де уряд навіть не здогадується, що за ними спостерігає понад три тисяч сфероїдів у Каліфорнії — неспроможні бодай припустити, що за ними можна спостерігати і що така технологія вже існує і невдовзі стане реальністю.
Ось Бейлі знову очистив екран і зробив крок до глядачів.
— Ви знаєте мої погляди, правда? За таких ситуацій, як ця, я підтримую Гаагу і правозахисників усього світу. Аякже, має бути відповідальність. Тирани вже не сховаються. Мусить здійснюватися і здійснюватиметься документування, винні мають нести відповідальність, а ми повинні стати свідками. Тому я наполягаю: ми маємо знати все, що сталося.
На екран упали слова:
МАЄМО ЗНАТИ ВСЕ, ЩО СТАЛОСЯ.
— Шановні, ми на світанку Другого Просвітництва. Я кажу не про новий корпус. Мені йдеться про нову епоху, у якій ми не дозволимо людській думці, людським вчинкам, досягненням і знанням витікати, немов із дірявого відра. Цього ми вже домагалися. У середні віки, у темні віки. Якби не монахи, то всі здобуті на той момент знання було б утрачено. Ми живемо у дуже схожі часи, коли втрачаємо величезну частину того, що робимо, бачимо і дізнаємося. Але так не повинно бути. Не з нашими камерами і не з місією, покладеною на «Сферу».
Він обернувся до екрану і прочитав уголос, щоб усі присутні добре затямили.
МАЄМО ЗНАТИ ВСЕ, ЩО СТАЛОСЯ.
Знову обернувся до зали й усміхнувся.
— Гаразд, а наостанок таке. Моїй мамі вже вісімдесят один. Вона пересувається так легко, як і раніше. Рік тому впала і зламала стегно, відтоді я страшенно за неї переживаю. Пропонував установити камери стеження, щоб мати змогу бачити її по кабелю, але вона не захотіла. А тепер мені спокійніше на серці. На вихідних, коли мама задрімала…
Залу збурила хвиля сміху.
— Даруйте! Даруйте! — казав він. — А що я мав робити? Інакше вона б не дозволила. Я прокрався до неї і понатикав камер у кожній кімнаті. Вони — крихітні, мама їх не помічає. Зараз я вам швиденько покажу. Будь ласка, з першої по п’яту в маминому домі.
Вигулькнула решітка зображень, зокрема, старенької, яка чалапала яскраво освіченим коридором в самому лише рушникові. Зала вибухнула реготом.
— Отож. Вимикаймо. — Зображення зникло. — Хай там як, але суть у тому, що я знаю: з мамою все добре, і мені спокійно. Як усі ми тут у «Сфері» знаємо, прозорість дарує душевний спокій. Тепер мені вже не треба непокоїтися: «А як там мама?» Я вже не мушу гадати: «А що там у М’янмі?» Ми випускаємо мільйон штук цієї моделі і, за моїми прогнозами, вже за рік матимемо доступ до мільйона відеопотоків. За п’ять років — п’ятдесят мільйонів. За десять років — два мільярди камер. Майже не залишиться заселених ділянок землі, що ми не зможемо побачити їх на своїх екранах.
Аудиторія знову заревіла. Хтось зарепетував: