— Ну і як? Усе добре? — запитала мама.
— Усе добре.
— Я ж казала. — Мама відкинулася на спинку крісла, схрестивши руки на грудях.
— Кращого місця роботи годі бажати, — сказала Мей.
— Ото щастя, — сказав тато. — Ми теж не хочемо, щоб ти кудись переходила.
Мама нахилилася вперед і взяла Мей за лікоть.
— Я розповіла мамі Кароліни. Ти її знаєш. — Як найвищий вияв зневаги жінка наморщила ніс. — Мала такий вигляд, ніби їй ззаду запхали гострій кілок. Аж скипіла від заздрості.
— Мам…
— Я і про зарплату твою бовкнула.
— Мам.
— Узяла і сказала: «Розраховує на шістдесят тисяч доларів».
— Ти що, справді їй таке сказала?
— Але ж це правда.
— Насправді, шістдесят дві.
— Та-а-к-с. Треба їй передзвонити.
— Ні, не треба.
— Добре, не буду. Кумедно вийшло, — розповідала вона, — у мене прохопилося це мимохіть, ненавмисно: «А моя дочка у найкрутішій компанії світу на повному стоматологічному страхуванні».
— Годі тобі. Мені просто пощастило. Та й Енні…
Тепер тато подався вперед.
— А як Енні?
— Добре.
— Переказуй Енні, що ми її любимо.
— Перекажу.
— Вона до нас не приєднається?
— Ні. Вона зайнята.
— Але ти їй сказала?
— Сказала. Передає вам привіт. Вона багато працює.
— А що вона конкретно робить? — запитала мама.
— Та все, — сказала Мей. — Вона у Бригаді-40. Бере участь в ухваленні найважливіших рішень. Здається, має справу переважно із законодавством інших країн.
— Еге ж, мабуть, відповідальна робота.
— І фондовий опціон! — додав тато. — Скільки вона коштує — подумати страшно.
— Тату, не думай.
— І нащо їй робота з такими опціонами? Я лежав би собі на пляжі. Мав би гарем.
Мама опустила долоню на його руку:
— Вінні, годі тобі. — А тоді до Мей: — Сподіваюся, має час на власне життя.
— Має, — сказала Мей. — Ось тепер, коли ми тут балакаємо, вона, мабуть, у кампусі на тусовці.
Тато всміхнувся.
— Кампус. Мені подобається. Прикольно. Ми колись називали це «конторами».
Мама раптом сполошилася.
— На вечірці? Так, Мей? А тобі туди не хочеться?
— Хочеться, але і з вами хочеться побути. Там часто вечірки бувають.
— Але ж це твій перший тиждень! — Мама засмутилася. — Може, і тобі треба було піти. Мені аж недобре. Ти ж через нас не пішла.
— Повір мені. У них ті вечірки через день. Вони без тусовок жити не можуть. Усе добре, не переживай.
— Ти на обід там іще не ходиш? — запитала мама. Коли Мей пішла працювати у комунальне підприємство, вона теж казала: перший тиждень на обід не ходи. Неправильно зрозуміють.
— Не хвилюйся, — сказала Мей. — Навіть у туалет не ходжу.
Мама закотила очі.
— Хай там як, але хочу сказати, що ми тобою дуже пишаємося. І дуже тебе любимо.
— А також Енні, — додав тато.
— Аякже, ми любимо тебе й Енні.
Вони швидко поїли, знаючи, що тато незабаром втомиться. Це він наполіг піти кудись повечеряти, але вдома його і на мотузці не витягнеш. Татова втома була постійна, приходила несподівано і наполегливо, тому він мало не падав з ніг. Якщо вони виходили кудись у місто, важливо було вчасно і якнайшвидше покинути заклад, що вони й зробили, знехтувавши десертом. Мей поїхала з батьками до пансіону, і там, серед десятків ляльок господині «нічлігу та сніданку», розставлених по кімнаті з широко розплющеними очима, вона разом зі своїми батьками нарешті змогла відітхнути, не боячись за наслідки. Дівчина ніяк не могла звикнути, що в тата розсіяний склероз. Йому поставили цей діагноз лише два роки тому, хоча симптоми проявлялися протягом багатьох років. Він нечітко вимовляв слова, промахувався, коли щось брав, і вже двічі падав, щораз у передпокої свого будинку, коли хотів відчинити вхідні двері. Тому вони продали автостоянку, отримали непогані гроші, і тепер мама доглядала тата, а це означало щоденне чи принаймні кількагодинне вивчення медичних рахунків і ведення війни зі страховою компанією.
— О, до речі, нещодавно бачили Мерсера, — сказала мама, а тато всміхнувся. Мерсер — колишній бойфренд Мей, один із чотирьох найсерйозніших, яких вона мала у школі та коледжі. Та для батьків він був єдиний, кого вони брали до уваги, або ж єдиний, кого вони визнавали і пам’ятали. Насамперед тому, що хлопець досі жив у містечку.
— Ну і добре, — сказала Мей, не бажаючи підтримувати цієї теми. — Досі робить абажури з оленячих рогів?