— У тебе чисто, — сказав він.
— Звісно. Тільки почала працювати.
— Як я знаю, декому з Мудреців дуже подобається, коли на столах порядок. Когось із тих хлопців тут бачила?
— Кого? Мудреців? — Мей хмикнула. — Тут ні. Принаймні поки що.
— Я так і думав, — сказав Кальден і сів навпочіпки, його голова — на рівні її плеча. — А можна я подивлюся, що ти робиш?
— Як я працюю?
— Так. Можу? Якщо тільки тебе це не бентежитиме.
Мей запнулася. Досі все і всі у «Сфері», як вона це знала з власного досвіду, дотримувалися якоїсь логіки, ритму, а цей Кальден — справжня аномалія. Його ритм був інакший, дивний і незвичайний, але не відштовхував. Обличчя мав відкрите, очі — вологі, добрі та скромні, а говорив він так тихо, що навіть можливість загрози видавалася дуже далекою.
— Аякже. Думаю, можеш, — сказала вона. — Тільки робота не вельми цікава.
— Може, так, а може, й ні.
Він дивився, як Мей відповідає на запити. Коли вона повертала голову після кожного звичного відтинку завдання, в його очах яскраво танцював монітор, а з обличчя не сходив захват, ніби за все своє життя нічого цікавішого не бачив. Утім, бувало, вона обернеться, а він якийсь наче відсутній і бачить щось таке, чого їй не видно. Втупився в монітор, але його очі бачать значно глибше.
Вона працювала далі, а він час від часу запитував: «Хто такий?», «І часто так буває?», «А чому ти так відповіла?»
Сидів дуже близько до неї, значно ближче як на нормальну людину, що дотримується загальноприйнятих правил про особистий простір, але було цілком зрозуміло, що він не з таких. Себто не з нормальних людей. Спостерігаючи за монітором, а часом за пальцями Мей на клавіатурі, його підборіддя щораз ближчало до її плеча, вона відчувала його дихання, легке, але вловиме, а його запах, простий — мило і банановий шампунь, напливав на неї разом із його затамованим віддихом. Усе це було так дико, що Мей нервово хихотіла кожні кілька секунд, не знаючи, що робити далі. А тоді все скінчилося. Він прочистив горло і підвівся.
— Ну, я пішов, — сказав він. — Тихенько вислизну. Не хочу тобі заважати. Побачимося десь у кампусі.
І зник.
Мей іще не встигла второпати, що ж сталося, як перед нею виникло нове обличчя.
— Привіт. Я Джина. Ден казав, що я зайду?
Мей кивнула, хоча не пам’ятала, щоб Ден саме це казав. Поглянула на Джину, що була на кілька років старша за неї, і сподівалася пригадати щось про неї саму чи про цю зустріч. Її підведені очі, чорні та важкі, і вії, місячноблакитні, всміхалися, але не випромінювали тепла — як і вся Джина.
— Ден сказав, що саме зручно налаштувати соцмережі. Маєш час?
— Так, — відповіла Мей, хоча геть не мала часу.
— Я так розумію, що минулого тижня ти була дуже зай-нята, щоб налаштовувати свій акаунт у нашій соцмережі? Думаю, свій старий профіль ти теж не імпортувала?
Мей вилаялася про себе.
— Вибач, але я і сьогодні завалена роботою.
Джина насупилася.
Мей відмовилася від щойно мовлених слів і прорахунок замаскувала смішком.
— Ні, це я так! Але на щось необов’язкове, понад програму, я справді не маю часу.
Джина нахилила голову і театрально кашлянула.
— Ти так цікаво висловилася, — сказала вона всміхаючись, хоча вочевидь невдоволено. — Річ у тім, що ми розцінюємо твій профіль і твою активність у соцмережах як складову участі у роботі компанії. У такий спосіб колеги, навіть оті, на протилежному боці кампусу, про тебе і дізнаються. Спілкування — це не понад програму, хіба не так?
Мей знітилася.
— Так, — сказала вона. — Звісно.
— Коли ти заходиш на сторінку колеги і щось пишеш на стіні — це позитив. Це громадсько значима дія. Це дія з підтримання зв’язку. І мені не випадає пояснювати, що наша компанія існує завдяки соціальним засобам зв’язку, які ти вважаєш «необов’язковими». Як я розумію, ти використовувала наші соцмедійні інструменти ще до того, як прийшла до нас?
Уже й не знала, як задобрити цю Джину. Мей була вкрай завалена роботою і не хотіла створювати враження, начебто переймається чимсь іншим, тому і відкладала реактивацію свого соціального профілю.
— Вибач, — витиснула з себе Мей. — Це я так сказала, що понад програму. Насправді вважаю, що це, може, і найголовніше. Тільки почала акліматизовуватися тут на роботі і хотіла зосередитися на своїх нових обов’язках.
Але Джина вилізла на свого коника і не хотіла зупинятися, поки не закінчить думки.
— Певно, ти усвідомлюєш, що слова «громадськість» і «громада» мають спільний корінь і ґрунтуються на комунікації, що походить від латинського слова «communis», і воно, своєю чергою, означає «спільне», «публічне», те, що поділяють усі чи багато людей.