ББК 84.4 УКР П48
Серія «Література» заснована в 2001
році
Художник-оформлювач Л. Д. Киркач
Покальчук Ю. В.
П 48 Шабля і стріла / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. .— Харків: Фоліо, 2003. — 543
с. — (Література).
ІЗВИ 966-03-2161-9.
«Шабля і стріла» — нова книга Юрка Покальчука, в якій автор торкається різних
пластів історії — від прадавньої міфології своєї рідної Волині («Озерний вітер») до
карколомних пригод отамана опришків Данила в Україні («Шабля і стріла») і пізніше в
просторах Азії, де його суперник кипчак Айдар стає потім побратимом, з яким вони
разом вирушають на Січ. Далі письменник сягає в двадцяте століття —
республіканська війна в Іспанії — рота імені Шевченка в Інтербригаді («І зараз, і
завжди...»), боєць якої Андрій Школа проносить віру у свій народ і Україну через все
життя, не зігнувшись ні на війнах, ні в сталінських таборах.
В усіх творах, як завжди у Юрка Покальчука, буяють пристрасті кохання, густа
еротика, але над усім наскрізно проходить одне — віра у високі моральні принципи як
найвищу цінність, в людську шляхетність і особисту гідність, в незламну любов і
справжню дружбу, у силу і непереможність високого духу — те, що, на думку письмен-
ника, в усі часи і віки творило з людини Людину.
ББК 84.4 УКР
© Ю. В. Покальчук, 2003
© Л. Д. Киркач,
художнє оформлення, 2003
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2003
ШАБЛЯ І СТРІЛА
Роман
Пам'яті моєї матері Оксани Павлівни Тушкан та мого
дядька — письменника Георгія Павловича Тушкана
Захід це Захід, а Схід це Схід, й цим двом близнюкам
не зійтись, Допоки Небо
й Земля не встануть перед Богом
на милість чи гнів. Але й Сходу нема, і Заходу теж, і кордонів, і
звичаїв,
й слів, Коли двоє
сильних віч до віч стають,
хоч і з різних кінців землі. Р. Кіплінг Не посварившись, двоє
сильних не подружать.
Казахське прислів 'я
Знайти друга, за якого можна померти, — легко, а такого, щоб
за тебе помер, — важко.
Українське прислів 'я
— Га-га-га, — сміявся Юнус-хан, вишкіривши два ряди білих, аж блискучих зубів. — Цей кяфир дозволив собі замахнутися на
правовірних? Га-га-га! Повісити його завтра ж уранці! Га-га-га! —
Юнус-хан стенув плечима, вдарив нагайкою коня і разом із челяд
дю поскакав геть, не озираючись.
Напевне, знав Юнус-хан, що охоронці вже схопили дикого раба-кяфира, лепського майстра дерев'яних різьблень, якого пригрів Ісмаг-ага, старий
начальник тюрми-зіндану, і надав забагато волі. Раб знахабнів, дозволив
собі... Що ж він собі дозволив?
— Га-га-га!
Низький, гортанний сміх Юнус-хана лунав і далі.
Давно вже від'їхав правитель Ташкента зі свитою геть, та чимдалі
гостріше й гортанніше лунав той сміх у вухах раба, начебто обернувся
ташкентський емір на самого шайтана. Чари поймали тіло оросута від того
сміху, мороз йшов по шкірі Данилові, і, вже не тямлячи себе, він втратив
залишки самовладання, які в нього ще лишались, коли вперіщила його
нагайка Юнус-хана, бо він осмілився зиркнути так на хана, як колись на...
Як на самого заклятого ворога свого життя, бо тепер то було його, Данилове, останнє високе почуття.
Та одним помахом руки вказав аскерам Юнус-хан на юнку Зей-неб, і все.
Вона вже в еміровім палаці і буде там назавжди, стане ще однією дружиною в
гаремі старого, безжалісного Юнус-хана, може, народить йому й дітей, і з
плином часу все забудеться, все забудеться...
— Га-га-га! — Той сміх не припинявся, то була найгірша мара, глузування над його життям, над усім, що він спізнав, що набув і
що втратив, над усім, що любив, то була наруга, і вже жити не
хотілося, не відомстивши, все було байдуже, лише цей жахливий
сміх, що линув вже невідомо звідки, шматував тіло і душу Данилові, і він
схопився за ножа і кинувся в ніч просто на отой сміх, на біду, на лихо, на свої
тридцять років бід і поневірянь, на всі втрати, на ніщо, на вкрадену батьківщину, на розтоптані мрії, на безвість, на смерть...
Відчутно похолодало, заходило вже під ранок, зорі порідшали на небі, і біль, який відчував зараз Данило усередині, побільшувало усвідомлення втрати
останнього тепла на світі в ту мить, коли несила стало терпіти і він зважився на
безглуздий, відчайдушний стрибок з ножем проти жахливого владарського, шайтанського сміху.