молодшої дружини — токал Багенбая. Все ж вона спромоглася на те, що її
первісток, Ай-дар, змужнівши, потрапив у число найближчих людей
Багенбая, до його особистої охорони. Він уже довів у кількох сутичках з
ойротами свою непересічну військову спроможність, відчув і сам на собі
батьківську опіку і любов. Багенбай-батир міг пишатися таким сином.
Не було гаразду у стосунках Багенбая із Есим-ханом, який очолював
племена всіх трьох казахських жузів — великих відгалужень колишньої
Золотої орди. Багенбай-батир був із Середнього жуза із роду жагабайли, племені кипчаків, відомого з численних переказів і легенд. Упродовж
кількох століть існувала у казахських степах держава Дешт-і-Кипчак, що
означало «Країна Кипчаків», і займала вона великий степовий обшир. Потім
значення і сила кипчацького роду трохи підупали, але назва за тими степами
лишилась надовго... Дві попередні дружини Багенбая-батира, старші за
Айдарову матір, з дітьми яких Айдар найбільше дружив, були із
прославленого роду жагабайли. Саме з цього кипчацького роду пішла
знаменита на весь казахський степ легенда про кохання юнака Туленгена до
красуні Киз-Жібек. Недовгим було щастя Туленгена і Киз-Жібек, хоч багато
довелося мандрувати юнакові, доки не знайшов він ту, яку шукав.
Залучилися вони, і прожив у роді Киз-Жібек Туленген кілька місяців, а тоді
вернувся додому, щоби згодом батько його, Базар-бай, послав сватів до
красуні, виплатив калим і Киз-Жібек приїхала в рід Туленгена. Але не до
душі стала старому батькові забаганка юнака, і почав він відтягувати від'їзд
сина за невісткою. Врешті ображений Туленген поїхав сам, лише з кількома
воїнами, без великої охорони.
Біля озера, де Туленген із супутниками влаштувались на нічліг, їх
перестрів заздрісник і суперник Туленгена — Бекежан. З великою
дружиною напав він на Туленгена, і як не оборонялись жага-байлинці — всі
до одного загинули. Перед смертю Туленген попро-
сив Бекежана, щоби той поховав його. Але Бекежан не виконав прохання
небіжчика і покинув його тіло напризволяще. Летіли дикі гуси, і перед
смертю Туленген попросив їх передати, що він отак іагинув від руки підлих
вбивць і лишився не похований.
Минув певен час, аж Бекежан заслав сватів до Киз-Жібек, доводячи, що
Туленген обманув її. Сім років минуло відтоді, але Киз-Жібек все ще чекала
Туленгена, і врешті Бекежан сказав їй, що вбив Туленгена.
Киз-Жібек ніяк не хотіла скоритися долі і стати дружиною вбивці
Бекежана, аж тут підріс за ці роки молодший брат Туленгена, Сар-синбай, і
поїхав шукати слідів пропалого брата. Невпізнаний дістався від до аулу Киз-
Жібек, який на той час захопив калмицький хан Корен, що й намірився
взяти Киз-Жібек у жони. Сарсинбай побачився з Киз-Жібек. За законом, братова наречена могла і мала належати йому, якщо б він цього захотів.
Юнакові вже перейшло за сімнадцять, і зовні дуже схожий він був на брата, і покохали одне одного Сарсинбай і Киз-Жібек. Сарсинбай з Киз-Жібек
утекли від Корена з допомогою акина Шеге. Врешті Корен наздогнав їх, і
вперше став юний Сарсинбай лицем до лиця з могутнім воїном Коре-ном.
Але духи предків, чільтани, допомагали юнакові на його землі, й дух його
брата зміцнював його юну силу, і він переміг Корена. А найгарніша з-поміж
усіх дівчат в казахському степу Киз-Жібек стала його дружиною, і всі з
жагабайлинського роду були раді щастю прекрасної юної пари.
Айдар з дитинства чув час від часу цю легенду, та й багато інших
подібних, від мандрівних жірау-акинів й мріяв уславити свій рід подвигами і
зустріти таку ж красуню, якою була Киз-Жібек. Може, й про його подвиги
колись заспіває мандрівний жірау, граючи на дзвінкій домбрі, і серце якого-
небудь юного воїна здригнеться, і він захоче стати таким, як Айдар...
Найпершим був він із самого дитинства серед своїх ровесників, ледве
десять літ йому минуло, — і в перегонах на молоденьких скакунах, й у
вмінні володіти арканом, накинути його на повному скаку на непокірного
жеребця, але найбільше виділявся серед усіх прудкий і спритний Айдар, стріляючи з лука.
Віддавна кипчацькі підлітки мали за звичай змагатися у стрільбі з лука
на коні, на повному скаку поціляючи у степового ховраха-тушкана, що
вибігав із своєї нірки.