людьми? Кажіть і віддавайте!
Ніхто нічого не сказав, ніхто не віддав нічого...
— Ми винні, — сказав Данило. — Бо це ми зробили. Люди
страждають безневинно! Маємо допомогти!
Вони їхали визволяти селян. Мали вже на це певний план, доведеться
цього разу позмагатися з панськими челядниками! Решта товаришів
підійдуть на початок спланованого нападу надвечір. А зараз мали все
оглянути довкола і підготувати основу для подальших дій. Знали, що нікого
не стрінуть, все було ввірено.
Але ж всяке може трапитись!
Їхали неквапно. Середина літа, спекотний день, хотілося в затінок, у
прохолоду світлиці, у спокій, у...
Хтось із товаришів зреагував на шум перший.
— Там якийсь негаразд попереду. Треба обачніше! Що будемо робити?
— Від Юзівки недалеко, отже то холопи панські когось ганяють. Ану, Михаську, підскоч уперед подивись, що там за галас!
Галас долинав з ліска, до якого саме наблизились Данило з товаришами.
Михайло вернувся за кілька хвилин.
— Я зійшов з коня і тихенько підкрався. Там четверо челядників
циганчука ловлять...
— Як це ловлять?
— А він голий сидить на дереві і вони його дістати не можуть..
Данило зареготав:
— Оце так-так! Гайда, хлопці, туди. Подивимось самі, що за
чудасія!
Вони погнали коней галопом і враз перед їхніми очима відкрилась дивна
картина.
На високому дубові на тонкій гілляці сидів голий смаглявошкі-рий
підліток.
Один з челядників також заліз на дерево і намагався струсити малого на
землю як грушку. Маленький і худенький хлопчак сидів на тонкій гілці і
челядник не міг до неї дістатись, бо вочевидь упав би, зламавши гілку.
Побачивши опришків, челядники вхопили шаблі.
— Притримайте їх хлопці, — сказав Данило, — але без край
нощів, зайвої крові не треба, як самі не напросяться.
Задзвеніли шаблі.
В міжчасі Данило під'їхав до дерева.
— Стрибай до мене, малий, — скомандував він.
Малому стачило лише миті для рішення і аби зиркнути на Данила.
Хлопчак був вочевидь перестрашений до смерті.
Він стрибнув просто на руки Данилові. Той вмить пересадив його перед
себе на коня і погнав уперед.
— Мої штани! — майже прошепотів малий. — Там під деревом.
- От ще халепа!
Данило розвернув коня і знов промчав під деревом, зачепивши штанята
малого шаблюкою, яку витягнув з піхов вже не тільки задля штанів малого.
Він підчепив шаблею штанята, перехопив їх лівою рукою і пласким
боком шаблі вперіщив челядника, що саме зліз з дуба, на якому ховався
малий.
— Лишіть їх! Гайда, хлопці, у нас інші справи.
Челядники вочевидь радо відступили і Данило з товаришами і з голим
циганчуком перед себе помчали вперед.
Врешті вони зупинилися в яру перед хутором, на якому жив чоловік, що
їм часом допомагав.
Засвітло до нього вони не повинні були йти, а от як стемніє, мали з ним
справи до залагодження.
Врешті зійшли усі з коней, поставили одного на сторожі і сіли
перекусити.
Циганчук вже вбрався у свої штани, але до пояса був далі голий.
—Ну розповідай, — сказав Данило. — Хто ти і що і де взявся і
чого був голий на дереві!
Всі весело зареготали.
Циганчук встав і майже урочисто розповів, що звуть його Раду, що
ловили його, бо обкрадав час від часу панське обійстя. Обережно, але
регулярно.
Бо не мав чого їсти. Тому крав їжу.
Батька немає — вбили, коли крав коні.
У матері ще семеро дітей. Табір, мабуть, вже поїхав і вона з ними.
Врешті його вислідили панські челядники і погналися за ним і він тікав
щосили, коли доганяли, поліз на дерево, а вони за ним.
—Один майже схопив мене, — малий розійшовся, як розповідав, — і я
просто вислизнув із штанів і поліз вище, і той дебелий не міг мене схопити, бо пан велів обов'язково мене спіймати.
—Тепер ти мій батько! — сказав малий Данилові. — Ти врятував мені
життя і батька в мене нема, то ти мій батько і я поїду з тобою.
—Здається, ти приїхав, Данку, маєш сина! — засміявся Ми-хасько. — І
що далі?
—Треба подумати, — мовив замислено Данило і позирнув на малого.
—В мене нічого нема і нікого нема! — сказав Раду повільно і тихо.
Він позирнув на Данила і зітхнув.
У його зітханні був страх і біль, і Данило відчув це вмить і застановився
— справді, що з ним робити далі.
— Якщо ви не візьмете мене, — він повернувся до Данила і