воїнів, але це був єдиний можливий шлях до тієї юрти, бо, щоб обійти усе
військо з боку степу, Данилові не стачило б дня.
Він доповз до крайньої юрти чи, точніше, влігся напроти неї і завмер на
місці. Від цієї юрти було ближче до тугаїв, до озера, але саме з того, з
південного, боку походжав біля неї охоронець, і Данило вирішив почекати, доки той усядеться на спочинок.
Життя у таборі, що й так вже завмирало, незабаром вщухло, як багаття
без дров, і запанувала над степом тиша, лише час від часу чутно було
конячий хрип чи легке іржання. Коні тут були довкруж, але Данило про всяк
випадок відзначив собі, що від цієї юрти, де мали, за його підрахунками, тримати кипчака, чималий табун коней спочивав у тугаях біля озера.
Врешті охоронець перестав походжати довкола юрти, його не було
видно певен час, отже, всівся спочивати.
Данило поповз ближче до юрти. Ще мить — і вже став біля неї, тримаючи напоготові ножа. Від юрти пахло кислим запахом овечої вовни, і
жодного звука зсередини не долинало, як Данило не прислухався, тулячи
вухо до стіни юрти.
Він проміряв відстань між жердинами, що тримали юрту, і вирішив, що
внизу, де було найширше, зможе протиснутись. І почав підкопуватись.
Гострий його ніж, однак, важко колупав твердий степовий грунт, аж доки
земля не зволожіла, Данило мусив копати землю тихо і щомиті озиратися, чи не з'явиться охоронець.
Але той, на щастя, видно, усівся перед входом до юрти. Врешті, під краєм
юрти було досить місця, прокопана добряча яма, яка
створила своєрідний вузький лаз у юрту з протилежного до звичайного
входу боку.
Данило підліз і всунув спершу голову досередини. Він вже звик до
темряви і швидко зорієнтувався, що в юрті нікого немає, окрім зв'язаного
чийогось тіла, що лежало просто посеред юрти. Коли Данило глянув на
силует того, хто лежав там зв'язаний, серце його закалатало сильніше, сили
й міці в ньому ніби додалось, і він, вигнувшись, слизнув крізь прокопаний
лаз досередини, трапляючи руками на якісь тюки, кошми, на край великої
скрині, об яку обіпершись, не випускаючи, однак, ножа з рук, опинився вже
всередині юрти, майже в центрі.
Один стрибок — і він був біля полоненого, вмить затис йому рота
рукою, лиш наблизивши своє обличчя до обличчя бранця так, що той міг
вирізнити в темряві його очі, пізнати його. Він майже вперся чолом у чоло
хлопця і бачив, як очі того розширились у такому неймовірному здивуванні
і так багато говорив той погляд, що Данило відпустив руку, що затискувала
рота хлопцеві, і на мить завмер поряд з ним, а той лише самими губами
прошепотів, чи, певніше, Данило здогадався, що він казав: «Це ти? Як бог!»
Данило швидко розрізав пута, що зв'язували Айдара, сунув йому у руки
ножа (а взяв же таки два, треба ж), і вони більше ні слова не шепнули один
одному, бо навчились вже розумітися без слів за попередній час.
Стали обоє при виході з юрти. Тихенько відхилили край заслони, не була
запнута — ще краще. Стражник куняв при самому вході, обіпершись
спиною об юрту, вони кинулись на нього вдвох і вмить затягли в юрту, затиснувши рота, запхали кляпа в пельку, зв'язали, забрали зброю...
Вже так було. Так колись було. Все повторюється в житті. Так, тільки не
зовсім, була втеча, був стражник, а все решта було інше, тільки вони були
удвох.
Данила вели крізь юрбу, що виразно співчувала опришкові. Але оскільки
шибеницю зготували просто на замковій площі і виявилось чимало
бажаючих побачити, як повісять ватажка опришків, то люд заполонив
площу так, що годі було пройти. В'язниця була поруч із замковою площею і
тому Данила не везли, а вели. І хоч охороняло його четверо жовнірів, і руки в
нього були зв'язані, збурення на площі в натовпі було таке, що охоронці
Данила ледь протискалися з ним крізь натовп.
І раптом почалися серед людей на площі верески і крики з нервового
страху. Бо щось раптом забігало поміж ногами людей. І раптом люди
побачили — це були щури. Багато щурів.
У натовпі почалась паніка — і в цю мить Данило відчув, як хтось
розрізає ножем мотузку, що зв'язувала його руки, хтось упав просто на
жовніра з переляку перед десятками щурів, що мчали під ногами людей, і
раптом якась жінка кинулась на Данила, кутаючи його у жіночу хустку і
тягнучи геть, і майже з дотику руки він по-
чув, що це не жінка, а Раду в жіночій одежі, і його серце закалатало з