вибиратись — куди і як?.. Данило відкинув геть цю думку, але Айдар
раптом покликав його:
— Дивись!
І він розгорнув один з хурджинів, які захопив із собою, коли вони
вибирались із султанської юрти.
Данило аж очі витріщив від здивування. Хурджин був повний
дорогоцінних речей. Жіночі прикраси, золоті чаші, різьблені скриньки з
дорогою інкрустацією, кинджал в багатій оправі і багато всього
коштовного...
— А це ще звідки? — здивувався Данило. — Що це?
— Коли мене схопили й Касим-султан наказав кинути мене зв'язаного в
юрту, аби завтра вранці, тобто десь от зараз, стратити мене перед усім
військом як шпигуна і зрадника, то я, хоч і був в нестямі, почув уривок
розмови, що в тій юрті ж лежить здобич, доля від походів, яка належить
Есим-хану. Тобто це те, що мали привезти ханові у Туркестан. На що
Касим-султан презирливо кинув, що, мовляв, не наїсться цей шакал, тобто я, тим усім за ніч, та ще зв'язаний, та ще й там стоїть охоронець, то байдуже, нехай там... І ось коли ми тікали звідти, я пригадав ті слова, ну й кинувся до
клунків і оце прихопив два хурджини, не знаючи, що там до ладу, але
здогадуючись, що нам з тобою це ще й як згодом придасться...
Нам з тобою придасться...
Данило відзначив ці слова, які сказані поміж іншим, просто, як те, що
було, що є, що має бути... Але ж такого ніколи не було сказано досі ні ним, Данилом, ні Айдаром. Бо їхні шляхи були визначені порізно, бо їхні життя
аж ніяк не зводились у паралель, у рівнобіжні, а йшли кожен в інший, протилежний, бік, як тоді, коли вони вперше роз'їхались після сутички з
комишевим котом і коли Айдар повернув з дороги і врятував Данила.
Роз'їхались, а доля завернула назад, розійшлися ще раз, а таки знову разом. І
ось
тепер все ж мало бути інакше, зовсім інакше, якби все було гаразд у війську
кочівників, то, може б, Данило вже їхав собі сам степом ігри повному обладунку, їжі й озброєнні своїм самотнім шляхом, а може б, ще гостював у Айдарових
родичів, тут же, у тому стані, і якого щойно вихопив хлопця, рятуючи його від
смерті, вже по-думки готуючись в дорогу.
А дивись — знову разом, знову тікають від когось, знову кудись мчать, ховаючись від погоні. Знову разом! І ось Айдар вже говорить, що їм це ще
згодом придасться...
Але що ж таки сталося? Що ж сталося у них, чому хлопця роко-ііано було на
смерть, коли він повернувся до своїх, до батька і братів, до родичів і
одноплемінників? Що ж сталося?
Мав би змагати їх сон від утоми й напруження, що поволі спадало, але обом
було якось не до сну, й Айдар, усівшись в затінку високих кущів, склавши під
себе ноги, врешті заговорив сам, тоді як Данило лежав навзнак, дивився просто
себе у небо, просинь якого лише гострими, нерівними латками пробивалась крізь
густу крону дерева, під яким вони лежали.
Важко було говорити Айдарові, він раз у раз замовкав, говорив повільно, немовби перетятим, тихим голосом, але чітко і виразно.
Після вбивства Жанібека-батира у війську Касим-султана почалися
незадоволення. Активну і, мабуть, провідну роль у виступах проти дій Касим-
султана відіграв Багенбай-батир, Айдарів батько, який очолював воїнів племені
кипчак, впливового й сильного у степовому казахському світі. Він одверто
висловив незадоволення діями султана, його самодурством і жорстокістю у
ставленні до Жанібека-батира, що теж був із кипчацького роду, і пригрозив султа-
нові, що кипчаки відокремляться і відійдуть з війська, якщо подібне буде
повторюватися. Водночас вимагав спокути за вбивство Жанібека-батира перед
його родиною.
На цей час вислані дозорці донесли султанові, що джун-гари, проти яких зараз
кочівники виступили в похід, наготували у гірському проході засідку степовому
війську.
Султан Касим славився не тільки жорстокістю, але й підступністю. Невисокий
на зріст, худорлявий, жилявий, з ріденькою гострою борідкою, запалими щоками і
завжди мало не на самі очі насунутою лисячою шапкою, він,дивлячись на людину, здавалося, пропікав її поглядом наскрізь. Далекоглядний у своїх діях і бездумно
підступний, він очолив молодших степовиків, а що воєначальник з нього був
непересічний, чи не завдяки його ж підступності, та й хоробрості йому не
бракувало, то Есим-хан, на цей час вже літня людина, прозваний за свої дії