перед смертю вивчу, як поважати старших. І рабом я ніколи не був і народився хоч
бідний, та вільний, а за волю усіх мій батько був скараний як бунтівник на
смерть, зрозуміло тобі? І що таке Україна, як би я не пояснював, у твою дику
голову не дійде ніколи, і де воно, і що там, тільки як би там зле не було, а таки
краще, ніж у вашій Азії...
— Чого ж ти сюди забрався, якщо так добре? Торгувати? Чи воювати?
— Отож, ти тільки й знаєш, як усі тут, — торгувати чи воювати! А я з миром
їхав, добром від московського царя до вашого ж Есим-хана. А напали розбійники, ну і забили кількох нас, мене поранили, ну і в полон, а тоді в Хорезмі продали аж
сюди. . А воювати, хлопче, я би тебе ще повчив! І руки такі, як у мене, дав би тобі
Бог хоч колись мати. І тому язика притримай та давай спати, бо з тобою
говорити важко, та й, врешті, неприємно...
— Не тримай зла, я сказав, що думав!
— А я теж, що думав, те й казав. Отож — спи. Все.
Айдар зиркнув тоді на дужу постать Данила, на його міцні руки, широкий
розворот плечей і зрозумів, що чоловік цей насправді дужий. І нема чого до
нього задиратись. Одвернувся від оросута і
занурився у свої думи нелегкі, і так минув час до ранку, така була у них
перша розмова.
А на другий день з'явився Хамід, й увечері заговорив із Айда-ром
Данило про втечу, знову наступного дня прийшов Хамід, а потім вони
втекли...
Касим-султан викликав Багенбая-батира і наказав йому разом із
головним загоном із кращих воїнів переїхати до Абарасанської ущелини і
перевірити той шлях, яким мало йти військо на джунгарів.
— Дозорці переказали, що вільний шлях, але я не певен, чи чогось там
не скоїлось саме зараз. Коли поїде загін, то ми слідом за ним вирушимо
через день.
Наступного дня прискакав поранений воїн і крикнув, падаючи від
знесилення з коня, що загін Багенбая-батира розбитий вщент, там засідка
джунгарського війська, усі загинули, що десь зрада, бо такого дозорці не
могли не побачити.
Обидва дозорці негайно були скарані на горло, але це не допомогло ніяк.
Джунгари викрили себе, отож стотисячна кіннота Касим-султана виступила
в похід проти джунгарів.
За два нічних переходи дісталася кіннота до Абарасанської ущелини, але
вже виступило проти них джунгарське військо. З обох боків блищали ковані
бойові палиці, начищені щити, на мідних шоломах вились од вітру султани.
Після важкого кількагодинного бою джунгари повернули назад, а
кіннота Касим-султана невідступно переслідувала їх, не даючи передиху
відступаючим.
Ворог був розбитий. Повна перемога Касим-султана означала прощення
усіх його гріхів, бо здобич була захоплена чималенька після глибокого
походу вже далі в глиб Джунгарії, до джунгарських поселень.
Вертались без поспіху. За померлими Касим-хан зробив велику учту, особливо прославляючи хоробрість і високі якості Багенбая-батира і його
синів, але наступного ж дня по учті послав своїх ас-керів до кипчацьких
джайляу, де повинен був літувати аул Баген-бая. Послав сповістити сумну
новину, послав багаті подарунки родинам Багенбая й інших забитих воїнів.
Та головним завданням посланих було привезти до нього вдову Багенбая, Шолпан, наймолодшу токал небіжчика, красуню-тюре.
Не забув Касим-султан своєї жаги і таки хотів заволодіти Шолпан, що
би там не було.
І Шолпан привезли. Як вона погодилась, на яких умовах, ніхто не знав, була вона з дитиною, до якої негайно приставили кількох няньок, її Касим-
султан і не бачив, дитина була ще немовлям, але Шолпан жила в юрті
султана, він узяв її в жони.
Ось що довідався Айдар, коли прийшов у табір своїх земляків, коли
зустрівся із знайомими й родичами. Не було батька, не було трьох старших
братів, а Шолпан стала дружиною Касим-султана, зрадника і вбивці...
Він пішов до султанової юрти і чекав, доки султан вийде, хотів
поговорити з ним, ледве стримуючи в собі вируючу ненависть.
Та коли султан вийшов із юрти, за ним майже услід вийшла, й Шолпан, і
Айдар зустрівся з її поглядом, трохи зляканим, але й відчуженим, замкненим, чужим, відстороненим. Водночас же на денці його пробивалось
щось таке своє, таке до болю рідне, що, коли Айдар глянув на Касим-
султана, який стояв на відстані кількох кроків перед ним, невисокий, худий, з гострими вилицями і з очима хижого, настовбурченого птаха, лють
заклекотала в ньому, бо цей, цей... вбив, зрадив усіх і її, забрав її... він смів...