— Ну що ж, хай так, я хочу жити в надмірностях, — відказав юнак, ухопивши шагреневу шкіру.
— Юначе, стережіться! — вигукнув старий з неймовірним запалом.
— Я присвятив своє життя науці й мисленню, але вони не спромоглися навіть прогодувати мене, — відповів юнак. — Я не хочу ошукуватись ані провіщенням, гідним Сведенборга[32], ані вашим східним амулетом, ані вашими милосердними зусиллями, добродію, затримати мене у світі, де існування стало для мене неможливим. Так ось, — додав він, судомно стискаючи талісман у руці й дивлячись на старого. — Я хочу розкішного, царського бенкету, справжньої вакханалії, гідної наших часів, часів довершеності! Щоб мої співтрапезники були молоді, дотепні, без забобонів, веселі до безумства! Щоб вина лились одне за одним, щораз міцніші, щораз іскристіші, і щоб ми були п’яні цілих три дні! Щоб ця ніч цвіла жагучими жінками! Я хочу, щоб нас підхопила в свою колісницю, запряжену четвернею, гульня, шалена, розгнуздана, і помчала геть від нудьги цього світу, щоб кинути на незнані береги, щоб душі підносились до неба або поринали у твань, і мені дарма, чи вони підносяться, чи падають! Отож я наказую цій похмурій силі стопити для мене всі радощі в одну. Так, я хочу охопити всі втіхи неба й землі в одні останні обійми і вмерти. Ще я хочу після пиятики античних пріапей, і співів, щоб мертвих розбудили, і поцілунків, поцілунків без кінця, щоб звук їхній лунав по Парижу, як тріск пожежі, й будив подружжя, й надихав їх палючою жагою, вертаючи молодість усім, навіть сімдесятирічним!
32
Сведенборг Еммануїл (1688–1772) — шведський вчений і теософ-містик. Бальзак захоплювався Сведенборгом і зазнав його впливу.