Цей океан меблів, винаходів, мод, витворів мистецтва був для нього поемою без кінця. Форми, кольори, думки — все тут оживало, але нічого завершеного не відкрилося душі. Поет мав довершити ескіз великого живописця, що створив цю гігантську палітру, де незліченні випадковості людського життя були перемішані недбало й щедро. Захопившися цим світом, побачивши всі краї, епохи, царства, юнак повернувся до окремих життів. Він почав перевтілюватись у них, осягав деталі, відмежувавшись від життя цілих народів, яке не під силу осягти одній людині.
Он спить воскова дитина, що вціліла з анатомічного музею Руйша[20], і це чарівне створіння нагадало йому про радощі дитинства. Магічний дівочий фартушок якоїсь юної дівчини з Таїті викликав у його палкій уяві просте життя на лоні природи, чисту наготу справжньої цнотливості, лінивого дозвілля, такого природного для людини, спокійне існування над свіжим замріяним струмочком, під бананом, що задарма годує людину солодкою манною. Та враз, зваблений перламутровим блиском тисяч черепашок, збуджений виглядом коралів, що пахли морською травою, водоростями й атлантичними ураганами, він обертався в корсара й спізнавав жахливу поезію, втілену в образі Лари[21]. Далі, захопившись чудовими мініатюрами, арабесками з лазурі й золота, що оздоблювали коштовний рукописний середньовічний требник, він забув тривоги моря. Вколисуваний мирними думами, він прагнув заглибитися в науки, мріяв про сите монастирське життя, вільне від турбот і втіх, засинав у келії, дивлячись у стрільчасте вікно на луки, ліси, виноградники свого монастиря. Перед картинами Тенірса[22] він приміряв на себе солдатський камзол або дрантя робітника; йому хотілось носити брудну продимлену шапчину фламандців, упиватися пивом, грати з ними в карти, всміхатись до дебелої принадної селянки. Він тремтів, дивлячись на снігову завію Міріса, запалювався відвагою перед батальним полотном Сальватора Рози[23]. Він милувався іллінойським томагавком, відчував, як ніж ірокеза знімає з нього скальп. Зачарований виглядом старовинної лютні, він вкладав її в руки господині замку, втішався мелодійним романсом і вечірньої пори, перед готичним каміном, у сутіні, в якій губився її прихильний погляд, запевняв її у своєму коханні. Він зазнавав усіх насолод, відчував усі болі, опановував усі формули буття, розсіваючи так щедро своє життя перед цими примарами природи, яскравими й буйними, що власна хода відлунювала в його душі, як далекі звуки іншого світу, як ото гамір Парижа лунає на вежах собору Паризької богоматері.
20
Музей Руйша — мається на увазі анатомічна колекція голландського вченого-анатома Руйша, яку в 1717 р. купив Петро І і вивіз до Петербурга (Кунсткамера).
21
Лара — герой однойменної поеми Дж. Байрона, однієї з циклу «східних поем», як і поема «Корсар», що теж тут згадується.
22
Тенірс Давід (1610–1690) — фламандський живописець, майстер жанрових картин із міського й сільського побуту.
23
Роза Сальватор (1615–1673) — італійський живописець доби барокко, його картини на міфологічні, релігійні та побутові теми й особливо його пейзажі овіяні романтичним духом.