– Вона зустрічається із Ченнінґом Тейтумом, – каже Ґео.
– Вона збіса дивна! – обоє нечупар в один голос.
Я нагострюю уявного ножа.
– Додай її в друзі, – пропонує Пінкі. – Просто заради сміху.
– Зробив, – каже Ґео.
Щось усередині мене помирає. Жорстоко з їхнього боку сміятися з моєї брехні. Покажіть мені хоч одну людину, яка не прикрашала б свого життя в соціальних мережах. Не викривляла б правди. Не перебільшувала б. Просто маленька безневинна брехня, моє відретушоване життя. Ну то й що, що я не відомий поет? Кому яке діло, що в мене немає роботи? У мене принаймні є мета, якісь прагнення. А що є в них окрім хламідій? Лобкові воші?
– Днями я знайшов її у «Твіттері», – каже Ґері. – Ти знала, що вона твітить хайку?
– Що таке хайку? – каже Петті.
– Нудно, – каже Джеррі. – Це такий типу дуже короткий вірш, до 140 знаків. Думаю, це щось корейське.
На мить вони відволікаються на «Джорді шор»[18] – один із пожильців горлає за щось на іншого. Входить третій і починає кричати на них обох.
Я злюся через те, що підслухала. Полишаю спроби заснути. Мій телефон у сумочці. Я дістаю його та витріщаюся на дисплей. Це «Самсунґ ґелексі S5». Я купила його на розпродажу в «Карфон верхаус»[19]. Я знаю, що в усіх інших людей айфони, але мені подобається вирізнятись. У будь-якому разі, він виглядає як айфон, тільки дешевший.
«Покер»? «Солітер»? «Майнкрафт»? Котрась зі стрілялок, де треба всіх убити? «Ґранд сефт ауто: вайс сіті»? «Дед тріґґер 2»?
«Тіндер».
Настав час оцінити лузерів у додатку для знайомств. (Мене ніхто не оцінюватиме. Я поставила фотку Бет. Кмітливо, еге ж? Я не якась там дурна лялька.)
Прогорнути ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Боже, ні!
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Підступає блювота.
Очкарику, хто ти?
Надто худий.
Усмішка з нетрів бороди.
Схожий на жабу.
Незграбніший за краба.
Вуха як тарелі.
Зуби – чорні форелі.
Дивак у шапці.
Голий у краватці.
Як у Гітлера вуса.
Сип заразний, боюся.
А цей зизоокий.
Хом’якові щоки.
Тату´ на обличчі.
Землянин? Незвичний.
Туалетний селфік.
Нарцисичний ельфик.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
Ліворуч.
ПРОГОРНУТИ ПРАВОРУЧ! Чорти б тебе забрали! ПРАВОРУЧ! ПРАВОРУЧ! ПРАВОРУЧ! Привітики, Гаррі, двадцять сім років, звідкись за три милі звідси. Як ся маєте, сер? О, Пресвята Діво Маріє Матір Божа! Він те що треба. Ось він, Містер Саме Те, саме тут. Зараз я тебе прогорну. Та я з’їсти тебе готова, Гаррі, двадцять сім, за три милі звідси. І краще тобі, чорт забирай, прогорнути мене праворуч у відповідь.
За п’ятнадцять хвилин: нічого.
За півгодини: досі нічого.
За годину: досі нічого. Ненавиджу «Тіндер».
За дві години:
ПАРА СПІВПАЛА! О Боже мій! О! Боже! Мій! Дихай, Алвіно, дихай.
Моя внутрішня богиня робить потрійне колесо та арабеск, наче клята тринадцятирічна білоруська гімнастка. Дихай, Алвіно, дихай. Що тепер? Він має мені написати? Я маю йому написати? Які правила? Що робити? Не можу повірити, що ми співпали.
Дзижчання.
Що це таке? Що це, в біса, таке? Повідомлення! Що він там каже? Що він пише? Ну ж бо, ну, ну, що він…
«Привіт, красунe».
Грьобана дурня. Він справжній романтик… маестро зваблення! Думає, я красуня. У нас буде секс. Треба ж таке, вау. У мене вже гіпервентиляція легень. Мої нижні губи напружуються, наче ясна моєї бабусі, коли вона їсть лукум. Що йому відповісти? Теж «Привіт, красунчику»? Ну гаразд, ось йому:
«Привід круасанчик».
Надіслати.
Що? Ні! «Привід круасанчик»? Я не це хотіла сказати. Довбана автозаміна. «Привід круасанчик»? Господи, скажи, що я цього не надіслала. Моя внутрішня богиня мартенсами із металевими носками вибиває з мене, скорченої клубочком, усе лайно, а я блюю і стікаю кров’ю від розриву селезінки. Він подумає, що я у відчаї. Можливо, в нього фобія стосунків і я вже його налякала. Так і є! Всьому кінець! Життя закінчилось. Він мене видалить. Мій єдиний шанс на щастя втрачено назавжди. Чорт, чорт, чорт! Що мені тепер робити?
Моя внутрішня богиня висуває дуже несміливу пропозицію щодо того, як урятувати мою дупу: написати «Привіт, красунчику» знову й додати смайлик. Або смайлик із іронічним підморгуванням? Це виявить мій бунтівний характер? Чи підтвердить, що я гальмую? Хай там що, просто зроби це, Алвіно. І от…
«Привіт, красунчику;)».
Надіслати.
Очікування нависає наді мною хмарою тропічного дощу, який от-от поллє і лишить мене мокрою до нитки в прозорому топі, з тушшю, що розтікається по щоках, як у змоклого Еліса Купера[20].