Чому він досі не відповів? Я ж підморгнула, ні? Тепер він думає, що я ідіотка.
Дзижчання.
Він відповів! Слава яйцям!
«Круті цицьки».
О. Гаразд. Це так мило, правда ж? Він зробив мені вишуканий комплімент. Який джентльмен! Добре, тепер відповідай, Алвіно.
«Дякую».
Надіслати.
Цілуночок? Відправити йому цілуночок?
«Х».
Надіслати.
Пауза.
Чому він досі не відповів? Він більше не напише. Я занадто поспішила з поцілунком? О, яка ти молодець, Алвіно, просто розумничка. Тепер він подумає, що ти легка здобич. Уже б написала одразу «Може, трахнемося?» і не мучилася. «Лови фотку моєї вагіни…»?
Дзижчання.
«Зустрінемося? Ти ковтаєш?»
Ха-ха! Це що таке? Я… Я… Я що?
Моя внутрішня богиня випиває жменю аспірину й ріже зап’ястки у теплій ванні. Кров витікає з її вен, аж поки вода не стає малиновою.
На жаль для нього, я й досі твереза.
«Ні, я кусаюся».
Надіслати.
Вийти з облікового запису.
Зайти ще раз.
«Збоченець».
Надіслати.
Видалити додаток.
Може, варто було сказати, що я веґанка (це так модно зараз, гляньте лиш на Бейонсе чи Джей-Зі). Вічно мені хочеться кулаками після бійки махати. Ну, але принаймні моя внутрішня богиня померла, вона мене неабияк вибішувала.
«Фейсбук».
Входжу в свій профіль та продивляюся стрічку: це радше невроз, аніж цікавість. Ніхто не сказав нічого кмітливого з 8:21 ранку, коли я заходила сюди попереднього разу. У мене новий запит на дружбу від хлопця з моєї парочки нечупар. Відхилити. Хтось, кого я не знаю, запросив мене пограти в «Кенді краш сага». Звали. Я вподобую чиюсь світлину мокрого персидського кошеняти в мийці: «Дофіга потворно», потім оновлюю свій статус: «Нарешті звільнилася з роботи!» – й додаю смайлик «у блаженстві». Опублікувати.
Гаррі, двадцять сім років, змусив мене думати про секс, але не те, щоб мені тут було з ким. Ось перелік моїх улюблених секс-іграшок, починаючи з найулюбленішої. Перше місце: «Ріал філ містер Дік», двадцятивосьмисантиметровий вібратор. Друге місце поділяють вібратори-кролики «Майті пінк» та «Cроббінґ». Третє дістається фалоімітатору «Сілікон пінк плюс». Четверте: вагінальні кульки з вібрацією «Джиґл болз». П’яте: знову кролик «Літл шейкінґ» (насправді не бачу сенсу в цьому останньому пристрої, але припустімо).
Упевнена, що в моєї близнючки й близько немає секс-іграшок – вона занадто правильна для такого. До того ж у неї справжній реальний живий чоловік із пенісом, тож… думаю, він виконує свій обов’язок. Зате, на відміну від містера Діка, він не завжди готовий. Я відкриваю шухляду тумбочки біля ліжка й дістаю свій «Номер 1»; він мій коханець і найліпший друг. Я розмірковую, чи не почепити його на стіну (на кінці руків’я в нього є суперпотужна присоска для легкого прилаштовування до дверей чи кахлів у ванній), але, здається, в мене немає на це сил.
– Пробач, Дікі, зайчику, але я не в гуморі.
Я легенько його цілую та запихаю назад у шухляду. Я палю цигарку за цигаркою, а потім ще одну та ще одну. Я не хочу палити й не отримую від цього задоволення, але мені нудно, як у самотній камері. Я граюся запальничкою, спостерігаю за тим, як полум’я виринає й мерехтить, червоне, потім жовте, в несвіжому стоячому повітрі. Це зачаровує. Я завжди була в захваті від вогню: невловима загадка, прима руйнування. Я не піроманка; я просто люблю спостерігати за тим, як згорає непотріб. Мене захоплює думка про те, що ця одна маленька запальничка здатна перетворити ціле місто на попіл: оце сила. Нерон це відчував, коли підпалив Стародавній Рим. З пагорба Палатин він, граючи на лірі, спостерігав, як люди з криками тікають геть від вогню й полум’я лоскоче їхні тоги й обсмалює їм волосся. Нерон вичекав, доки пожежа вщухне, а потім збудував собі новий палац у серці міста, там, де вогонь винищив старі будівлі. Цим у Нероні можна захоплюватися: нахабства чуваку було не позичати.
Прометей був теж нічо так. Він знав, що правила існують для того, щоб їх порушувати. Ото він довів Зевса до сказу, коли запалив факела від сонця й приніс вогонь людям! Виявилося, що Зевсу не хотілося, щоб людство спалювало всякий мотлох, так само як моїй матері. Вона не хотіла, щоб я спалювала ведмедиків Бет, або сусідських кішок, або сарай із замкненим у ньому собакою. (Із собакою все гаразд. Мама почула його гарчання ще до того, як обвалився дах.) Деякі люди просто не вміють розважатись. Мій старий директор школи був теж той іще кайфолом. Ну за що він вигнав мене, просто за те, що я підпалила його машину?
І взагалі, кому потрібна та школа? Тепер, коли ми всі під’єднані до мережі, освіта дітям не потрібна. Інтернет усе знає. Це просто неймовірно, скільки всього можна вивчити онлайн, позбавивши себе необхідності стикатися з головними вошами, шкільною формою та напівсирими обідами. Лише за цей тиждень я дізналася, що всі ми живемо всередині створеної комп’ютером голограми, що Чандлера в «Друзях» грав Метью Перрі (я не могла згадати, тож заґуґлила) і що, коли жіноча й чоловіча особини морського чорта паруються, їхні тіла зливаються назавжди. (Очевидно, море таке величезне й глибоке, що коли чоловіча особина знаходить жіночу, то міцно тримається за неї, аж поки не втрачає власні очі й внутрішні органи, аж поки їхні тіла не зливаються в єдине, зі спільною кровоносною системою.) Цікаво знати.