За обідом вчинки княжича привернули загальну увагу. Для початку він віддав розпорядження челядникам, які розставляли стільці:
— Мій поставте сюди, між стільцем Федора Івановича й кріслом братика!
Тільки–но це було виконано, як Василь Костянтинович зайняв своє місце й негайно запросив гостя присісти поруч. Коли Беат хотіла взяти дерев'яну мисочку, щоб скуштувати меду, хлопець спритно вихопив її просто з рук княгині і дбайливо поставив перед Іллею Костянтиновичем зі словами:
— Пригощайся, братику, саме це тобі необхідно.
Взявши його чашку з узваром, налив туди меду. На запізнілі протести старшого брата відповів, як відрубав:
— А от раніше, коли Беат ще не було, це тобі подобалося!
Протягом обіду княжич безперервно піклувався то про гостя, то про брата, хоча іноді йому і бракувало спритності. З боку це виглядало навіть кумедно... І ніхто не міг припустити, у що виллється така поведінка.
По завершенні трапези Василь Костянтинович безцеремонно втрутився в розмову старших. Почав з питання, на перший погляд, зовсім необразливого, але все ж таки дивного:
— А скажіть–но, Федоре Івановичу, будьте такі люб'язні, чи є у вас діти?
— Так, — відгукнувся гість, — діти в мене є. Два сини.
— Дуже добре, — княжич розвеселився незрозуміло чому. — А хто з них успадкує...
— Василю!.. — спробував вгомонити брата Ілля Костянтинович. Однак Федір Іванович тільки долонею махнув (мовляв, нехай хлопчисько висловиться), а потім обнадійливо кивнув княжичеві. Той повторив перерване запитання:
— Я хотів би довідатися, хто з ваших синів успадкує родовий маєток після вашої, не дай Господи, смерті?
Сангушко посміхнувся трохи вимушено, однак відповів стримано:
— За законом, все одержує старший брат.
— А якщо з ним щось станеться? — не вгамовувався княжич.
— Тоді молодший. Якщо старший доти не оженився.
— А що, хіба після смерті чоловіка все дістанеться дружині?
— Не завжди. Якщо чоловік і жінка в шлюбі дітей не нажили, право на успадкування переходить до молодшого сина.
— Ах, он воно як... Отже, у випадку смерті старшого брата й відсутності в нього дітей родовий маєток одержить молодший, так?
— Так! Але ще є...
— Не бажаю знати, що іще там є! — зненацька грубо перервав гостя княжич. — Мій татонько, помираючи, залишив Острог моєму старшому братові Іллі Костянтиновичу, а мені от дісталося Дубно.
— А до чого тут... — почав Федір Іванович, але був знову брутально перерваний:
— А при тім, що мені подобається Острог, бо я тут виріс! Я теж хочу собі у володіння саме Острог, а не Дубно!
— Але ж Василю!!! — вже одночасно закричали Острозький і Сангушко.
— Не Василь! — розлючено огризнувся хлоп'як. — Припиніть, зрештою, називати мене цим ім'ям, воно мені ну ніяк не личить! Василем мене назвали при хрещенні, натомість матінка завжди хотіла, щоб звали мене Костянтином, як батька. Костянтином Костянтиновичем мене звуть, от!
— Василю, зараз же відправляйся до себе, — проскреготів розлючений князь Острозький.
— Добре, братику, зараз піду, але маю попередити чесно: саме я незабаром напевно зможу стати черговим власником Острога. Що ж до Беат, то можеш не турбуватися: я милостиво віддам їй Дубно, не ображу.
Княгиня, яка дотепер тужно мовчала, різко підхопилася й вибігла геть із зали зі словами:
— Я не бажаю далі це терпіти!..
Сангушко кинувся слідом за Беат, але загубивши її в коридорах замка, повернувся назад. І побачив княжича біля крісла старшого брата.
— Даруй, братику, з чого це ти розлютився? Я ж не на вулицю її виганяю, а всього лише в Дубно маю намір відправити. А Дубно, як відомо...
— Забирайся зараз же!!! Геть!.. — загорлав князь.
Тоді Сангушко підійшов упритул до Василя Костянтиновича, взяв його за руку й вивів геть. По дорозі намагався повчально пояснити розбещеному підліткові, що й Ілля Костянтинович, і Беат, і сестра Софія, і матінка — рідні йому люди, яких варто оберігати, а не дратувати всякою дурнею. Особливо коли хтось із них хворий.
Щодо сестри й матінки, і особливо щодо Іллі Костянтиновича, княжич погодився, зате ставлення до Беат змінювати не побажав:
— Я вже говорив братові, що вона йому не підходить ні як дружина, ані по вірі також. Куди він дивився, вибираючи наречену–католичку?! Ніяк не збагну...
— Але ж Беатрис — це дружина твого брата, а не твоя, — резонно заперечив Сангушко. — Тому будь ласка, поважай його вибір. Адже це вибір не тільки твого старшого брата, але й глави всього дому князів Острозьких!