— Ламай двері й не барись!..
Двічі вмовляти силача не довелося: він обрушився на дошки всією своєю міццю. Із шостого удару двері з тріском репнули й розвалилися навпіл. Мружачись від денного світла, що після темного підвалу здавалося надзвичайно яскравим, Дмитро Федорович та Анджей вирвалися з пастки. У кухню вбігли саме в той момент, коли трактирник і його челядники намагалися розтягнути барикаду, щоб відкрити вхідні двері.
Анджей вхопив зі столу перше, що трапилося під рукою (це був горщик з якоюсь їжею) і жбурнув у голову віроломному трактирнику. Від удару об голову горщик розлетівся на всі боки феєрверком глиняних черепків і недоїдків. Стогнучи, хазяїн повалився на підлогу, нажахані челядники розбіглися.
Тим часом люди пана Зборовського продовжували наполегливо гепати в тріснуті двері, супроводжуючи кожен удар лайкою й погрозами. Дмитро Федорович із презирством глянув на трактирника.
— Нагору! — крикнув Сангушко й кинувся по сходах на другий поверх. Анджей із задоволенням завдав би зрадникові–юді ще більшої шкоди, однак переслідувачі ось–ось могли ввірватися у трактир, тому охоронець лише презирливо сплюнув на підлогу й побіг нагору слідом за паном.
На другому поверсі Сангушко й Анджей вскочили в маленьку кімнатку, ретельно закрили на засув дубові двері, присунули до них спочатку шафу, потім ліжко. З коридора вже долинав тупіт безлічі ніг: переслідувачі піднімалися сходами.
Князь підійшов до вікна, відкрив його, вибрався назовні, виліз на вкритий льодом дах. Ноги заковзали по черепиці. Щоб не впасти, Сангушко зняв сап'янові чобітки й заткнув їх за пояс. Слідом поліз Анджей, але відразу ж послизнувся, голосно скрикнув і ледь не зірвався вниз. В останню мить Дмитро Федорович встиг схопити козака за руку й утримати від падіння.
Поруч із трактиром знаходилася альтанка, оповита товстими виноградними лозами, на яких о цій порі року не було жодного листка. Коли під напором переслідувачів затріщали вхідні двері в кімнату, утікачі перескочили на дах альтанки й по лозах спустилися у внутрішній дворик. Перше, що побачили тут — це віз, навантажений глечиками, ящиками й кошиками. У віз були запряжені два величезних воли.
— Ну що, розоримо юду–трактирника? Їдемо негайно! — запропонував Анджей, підхопив батіг, що валявся на землі, і стрибнув у віз. Одразу ж з–за рогу сусіднього будинку вилетіли кілька вершників Зборовського. Вони спробували схопити Сангушка, але князь вивернувся й також скочив у візок. Анджей ляснув батогом, однак воли продовжували стояти, хоч би що.
Тоді козак добряче розмахнувся й почастував волів батогом під самий хвіст. Тварини дико заревіли й рвонули з місця вперед, не розбираючи дороги. Візок полетів, як підхоплена вітром пір'їнка.
За поворотом на втікачів чекали нові вершники. Дмитро Федорович схопив і жбурнув на бруківку великий глечик з олією, на місці падіння розлилася величезна слизька калюжа. Це на якийсь час затримало погоню, бо вершники попереду разом з кіньми вже борсалися в олійній калюжі, намагаючись підвестися.
Поки Анджей підганяв переляканих тварин, поперемінно поколюючи їх загостреним з одного кінця кілком, знайденим у возі, князь скидав на дорогу вантаж — ящики, глечики, кошики. Втім, вершники–переслідувачі з'їхали на узбіччя і продовжували гонитву, рухаючись уздовж пришляхових канав. До того ж, число вершників постійно зростало. А оскільки навіть найдужчі воли ніколи не переженуть довгоногих коней, лишалося сподіватись хіба що на витривалість запряжених у віз тварин.
Раптом один з переслідувачів вирвався наперед, розкручуючи над головою аркан і явно націлюючись на Анджея. Недовго думаючи, козак стьобнув супротивника довгим батогом по обличчю. Голосно скрикнувши, вершник ледь не звалився з коня й відстав.
Анджей знов заходився нахльостувати волів. Віз торохтів з усією можливою швидкістю, підскакуючи на вибоях і випадкових камінцях, але кінні переслідувачі неминуче наздоганяли втікачів. От уже новий ворог розкручує над головою аркан. Пам'ятаючи про сумну долю товариша, він тримався подалі від батога Анджея...
Петля просвистіла у повітрі й захлеснула шию охоронця. Обличчя переслідувача перекосилося від торжествуючої усмішки, але радіти довелося недовго: він не врахував неймовірної сили козака. Продовжуючи управляти візком, той вільною рукою перехопив мотузку, що оповила шию, й висмикнув вершника із сідла, немов рибку зі ставка! Плюхнувшись у дорожній бруд на повному скаку, невдаха–переслідувач завив від болю і якийсь час волочився за возом, поки, нарешті не здогадався випустити кінець аркана з рук. Охоронець же швидко звільнився від удавки й продовжував підганяти волів.