Турнір відкрився грандіозною процесією, на чолі якої, оточений почтом і охороною, їхав сам король Сигізмунд Старий верхи на білому огирі в убранні з пурпурового оксамиту, розшитого золотом і сріблом. За королем ішли троє сурмачів, далі група придворних і служників, а позаду всіх — королівські пажі.
Прибувши на арену, Сигізмунд Старий кивнув королеві, помахом руки привітав прекрасних панянок, що хизувалися одна перед одною чудовим вбранням, і виголосив вступну промову, сповістивши про початок турніру. Далі король зайняв свій трон і кивнув сурмачам. За сигналом сурм до краю арени наблизилися учасники турніру зі своїми почтами і зброєносцями.
Ім'я принца було занесене першим на золотий щит, тому на арену раніше від інших виїхав головний призвідник турніру — Сигізмунд–Август у чудових золочених обладунках, подарованих батьком, королем Сигізмундом Старим. Особливо гарним був шолом, увінчаний витонченим вінцем, прикрашений перлами і самоцвітами. Кінь королевича був вкритий пурпурним атласом зі сріблястою іскрою. Його супроводжував численний почет, одягнений в кольори Сигізмунда–Августа, себто у пурпур і срібло. Низько схилившись перед королевою, принц попросив найвищого дозволу розпочати турнір. Зрозуміло, це прохання було негайно задоволене.
Другим на арену виїхав Литовський князь Ілля Костянтинович у збруї зі срібною насічкою, у плащі з блакитного оксамиту із золотою обробкою та з вишитою на грудях золотою острогою. Вальтрап[16] князівського коня був зроблений з товстої золототканої матерії й облямований золотою бахромою. Острозького супроводжували служники в одностроях із блакитного атласу й у невеликих оксамитових шапочках на головах. Він також попросив у королеви дозволу на участь у турнірі й так само милостиво одержав дозвіл.
За обома призвідниками пішли й інші учасники, одягнені в стилі пілігримів[17]: у розшитих сріблом плащах із чорного оксамиту, у капелюхах зі страусовим пір'ям на шоломах і з довгими ціпками в руках замість списів. Збруя їхніх коней теж була прикрашена чорними кольорами, служники одягнені в чорний атлас.
Сам придворний церемоніймейстер, який виступав нині у ролі розпорядника, оголосив правила турніру: єдиноборства проходитимуть на тупих списах, кожен учасник повинен зійтися з кожним із суперників, що відповіли на їхній виклик, двобої проходять доти, допоки один із суперників не буде вибитий із сідла. А на закінчення головні призвідники турніру мали помірятися силами між собою.
Після цього турнір нарешті розпочався. Королевич і Литовський князь по черзі сходилися на арені з тими, хто відповів на їхній виклик. А вже після того настав заключний момент турніру — сутичка головних призвідників: королевича Сигізмунда–Августа і Литовського князя Іллі Костянтиновича. О–о–о, це були досвідчені змагальники! П'ять разів супротивники сходилися на арені, але дивна річ — обидва примудрялися утриматися в сідлах! Кожна сутичка винагороджувалася голосними скрикуваннями й оплесками. Нарешті, на шостий раз Сигізмунд–Август все–таки повалив Литовського князя на землю, при цьому дерев'яний спис тріснув, і невеличка тріска поранила руку Іллі Острозького. Рана виявилася неглибокою й була визнана безпечною, тож це не затьмарило загального задоволення від турніру.
По закінченні лицарських боїв переможцем турніру був визнаний Сигізмунд–Август. У той день йому справді не було рівних: королевич виступив у сімнадцяти сутичках, переломивши дюжину списів, програв один–єдиний раз — прекрасний результат! Призом переможцеві став золотий вінець. Недовго думаючи, королевич підніс його своїй любій сестрі Ізабеллі, яку розпорядник негайно проголосив Королевою Кохання і Краси.
Другим за хоробрістю й доблестю був визнаний князь Острозький. Він провів п'ятнадцять боїв, але програв двічі. І хоча ніяке вшановування в цьому випадку не передбачалося, проте королева Бона особисто обдарувала Іллю Костянтиновича перснем з величезним смарагдом. При цьому сказала, загадково посміхаючись:
— Ніколи ще мені не доводилося зустрічати шляхетного лицаря, який би так завзято бився на турнірі з представником майбутньої правлячої королівської династії!
— Проте, ваша величносте, я зрештою поступився, — відповів Острозький. Із цими словами він надягнув подарований королевою перстень на середній палець правої руки й, піднісши до губ, поцілував смарагд. Очі королеви Бони якось дивно блиснули, коли вона повільно, майже по складах вимовляла:
— Не сумніваюся, що допоки в королівстві Польському й великому князівстві Литовському не зникнуть подібні вам воїни, здатні тримати спис і меч, — долею нашої держави можна не перейматися.
16
Суконне чи оксамитове покривало на сідло, чи пітник, що слугувало для убезпечення від пилюки і дощу.