- О! Привіт, тато, — зніяковіло мовила Хізер.
- Привіт, сонечко, — сказав тато. — Не треба зараз вести твого друга на вежу. Вже час закриватися.
- Вже? — перепитала Хізер. Вона була здивована. День просто промчав.
- Так, мені шкода розчаровувати твого друга, — сказав тато, — але я не хочу замкнути вас обох, коли зачинятиму тут. Я піду все закрию, та повернуся, хвилин через десять.
Поки тато казав, Хізер кинула погляд чи бува Роберт не простягнув руку і чи не почався у нього настрій для нахиляння. Після цього, скільки б вона не косила у бік очі, все що вона бачила, була порожня ділянка побіленої стіни.
- Який друг? — сказала вона, але усередині розпачливо питала себе: «Де він? Що він накоїв зараз?».
Тато подивився на порожню стіну та моргнув.
- Дивно! — мовив він. — Я міг би поклястися, з тобою був друг. Мене навіть вразило, що він був дещо схожим на людину початку сімнадцятого століття. У всякому разі, я побачу тебе за вечерею, сонечко, — і він поспішив геть.
Як тільки він зник з очей, Хізер зняла червону мотузку та побігла кругом-кругом, нагору, по сходах вежі. На верхівці, вона осіла з полегшенням. Роберт сидів на її улюбленому місці, зчепивши руки навколо колін, дивлячись на пагорби та ділянки лісу, освітлені в золото-зелене, оскільки Сонце почало сідати.
- Ви поговорили із вашим батьком? — запитав він.
- Ну, я, е-е, ще ні. Він поспішав, — пояснила Хізер.
- Я залишив вас удвох, щоб ви поговорили із ним, — докірливо сказав Роберт. — Де їжа, яку ви обіцяли?
- Скоро буде, — сказала Хізер. — Але лише, якщо ви залишитеся тут, поки я її принесу. Більше так не зникайте! Через вас, у мене ледь не стався серцевий напад!
6
Хізер помчала униз, сходами вежі, знаючи, що у неї лише біля десяти хвилин, та не сподіваючись, що Роберт залишиться там довше. Вона промчала крізь стару кухню і в малій новій відчинила холодильник. Тьфу. Крім сирих продуктів для вечері, там була лише консервована шинка. Хізер забрала консервовану шинку та залишки хліба, та помчала в туристичну крамницю до місіс Міммз, поки та не пішла додому.
Місіс Міммз прибирала, і була дуже здивована.
- Щось сьогодні трапилось, — сказала вона. — Я не знаю! Спочатку половина народу пішла додому в середині дня, як раз тоді, коли вони, зазвичай, приходять сюди за морозивом та бляшанками із шипучками. Мої доходи сильно впали.
- О, люба, — винувато сказала Хізер. — Це дуже погано?
- Так собі, - досить бадьоро сказала місіс Міммз. — Ранок був вдалим, і містер Міммз каже, що більшість з них придбала квитки, щоб оглянути будинок, і незважаючи на це, ними не скористалася. Це змушує задуматися, що на всіх найшло.
- Думаєте, щось всіх налякало? — припустила Хізер, забираючи дві пачки печива та пакет арахісу.
- Можливо, — мовила місіс Міммз. — Містер Міммз каже, йому скаржилися на хлопців-нудистів, що ганялися за дівчатами у нічних сорочках по всьому лісу. Хтось прийшов та розповів мені, також, і я сказала їй — не в Кастелмайні. Але хтось ще розповів твоєму татові, і він відправився на пошуки. Він сказав, що він нічого не бачив.
- Е, можливо просто тинейджери бавилися, — винувато сказала Хізер та додала чіпсів та попкорну в її купу їжі.
- Мабуть, — сказала місіс Міммз, — або люди вигадали, так само як новий гід, який клявся твоєму татові, що вся підлога Довгої Галереї була вкрита послідом овець. Овець, сказала я йому. Тут поруч не було овець майже п’ятдесят років! Наступне, сказала я йому, що ти мені будеш розповідати, буде, те, що ти бачив Шаленого Роберта, повсталого з його могили, скарби і все інше!
Хізер відчула, що її обличчя стало дуже гарячим. Знаючи, що воно має бути яскраво-червоним, вона взяла пластикову сумку з написом «ВІДВІДАЙТЕ КАСТЕЛМАЙН» та схилилась над нею, поки засовувала свою купу їжі всередину.
- Ви, мабуть, усе знаєте про Шаленого Роберта, — запитала вона.
- Не більше ніж більшість людей у містечку, — сказала місіс Міммз. — Я живу тут лише половину свого життя, врешті-решт. Якщо ти хочеш дізнатися щось про цю стару історію, то запитай свою подругу Джанін. Її пращури жили тут сторіччями. Навіщо тобі стільки їжі, Хізер, хотіла б я знати?
- Наш холодильник порожній, — сказала Хізер, — А я не багато їла в обід.
- І ти поводишся дивно, як і решта! — мовила місіс Міммз. — Ти не повіриш який дивний дзвінок нещодавно був від місіс МакМанус. Я не дуже люблю цю жінку, але краще ми з містером Міммзом, по дорозі додому, зазирнемо до неї, чи вона у порядку. Верещала як божевільна — я не думаю, що можу дати тобі більше однієї бляшанки «Коли», Хізер.