- Більше ані слова, — мовив він. — Відведіть мене до вашого батька і я скажу йому, щоб шукав гроші деінде.
- Що? Ви маєте на увазі ваш скарб? — запитала Хізер.
Роберт знову уважно її оглянув.
- Ви знову і знову вертаєтесь до цього, — сказав він. — Ні, Я повинен переговорити із вашим батьком. Тим часом, всі ці простолюдини повинні піти додому.
- Але… — почала Хізер та задихнулась, оскільки побачила, що лінія світу хвилюється то вгору то вниз, перед її очима. Стежка під її ногами, задавалося, нахилялась то в один бік, то в інший, навіть попри те, що вона знала, що насправді стежка не ворушиться, і Хізер побачила як квіти та жимолость зарябіли. Від цього всього вона пожаліла, що з’їла так багато полуниці.
Коли все заспокоїлося, Хізер побачила, що всі люди навколо неї досить спокійно прямували до автостоянки. Мати та батько пройшли із чотирма маленькими дітьми. Батько казав:
- Я думаю, ми побачили усе, що тут можна було побачити.
- Ми були тут досить довго, — погодилася мати. — Не лише діти смертельно знудилися.
Хоча це було саме те, чого Хізер бажала довгий час, навіть й сьогодні вранці, вона виявила, що була нажахана. Роберт знищив день сотень людей. А якщо він буде відсилати людей день за днем, Кастелмайн ніколи не отримає грошей.
Можливо тоді мама з татом втратять роботу. Вона оглянулась де Роберт, щоб пояснити йому, але його не було поруч. Його дивно яскрава фігура була десь далеко попереду, крокуючи повз невпинний потік людей, що рухалися до автостоянки. Він був майже біля будинку.
Хізер помчала за ним, ухиляючись від одних людей та натикаючись на інших. В той час, коли вона досягла сходів головного входу, Роберт вже майже піднявся ними.
- Почекайте! — вона задихалась.
Але він не став чекати. Він пішов прямо в приміщення, повз стіл де містер Міммз забирав квитки. Містер Мімз сказав:
- Чи можу я побачити ваш квиток на екскурсію по будинку, сер? — І коли Роберт пішов далі, не звертаючи уваги, містер Міммз зітхнув та почав підніматися за допомогою спеціального пристрою.
- Він зі мною, містер Міммз, — видихнула Хізер, коли проскочила повз. У містера Міммза була лише одна нога. Він подобався Хізер. Вона не хотіла щоб його теж перетворили в пса. Крім того, вона колись бачила собаку з трьома ногами і відчувала відчайдушну шкоду до неї. Вона зраділа, коли містер Міммз повірив їй та сів.
Попереду неї була велика група людей, що зібралися у вестибюлі для екскурсії. Їх Роберт не відіслав додому, але якимось чином пробрався крізь них. Хізер могла бачити його ясну яскраву постать, що піднімалась по головним сходам.
- Вибачте, — сказала Хізер, штовхаючись серед людей, що чекали. — Вибачте. — І коли декілька з екскурсантів не звернули на неї уваги, вона скиглячи, безсоромно збрехала, — я повинна знайти маму! Вона на тих сходах!
Вони пропустили її, і Хізер рвонула по сходах угору, думаючи, що якщо прибіжить прямо до мами, то так їй і треба. Мама, ймовірно, була останньою людиною, яку Хізер хотіла б зараз зустріти — не кажучи вже про тата, — при наймі до того часу коли вона знайде спосіб як утримувати Роберта від застосування магії. І навіть після того виникала інша проблема — що він буде робити решту свого життя, — подумала вона. Хізер стукотіла по сходах, намагаючись придумати роботу для чарівників. Все що вона надумала, були магічні шоу на телебаченні. Але чи не зненавидить це Роберт?
Вона наздогнала Роберта перед спальнею, де колись спала королева Єлизавета І. Він зазирав всередину із подивом.
- Навіщо вхід перекритий червоною мотузкою? — запитав він Хізер. — Всередині небезпечно?
- Ні, це тому що королева Єлизавета Перша спала там, — відповіла Хізер. — Ця кімната повна скарбів. Дивиться!
- Але вона ніколи не користувалася цією кімнатою! — сказав Роберт. Мені розповідали як влаштовували місце для неї унизу. Вона тоді була вже стара, і їй було нелегко ходити сходами. — І коли Хізер відкрила рота, щоб знову дорікнути йому, він знову оглянув її своїм дивним поглядом та додав, — Що за дивні речі навиваються скарбами! Я не бачу тут жодного скарбу, лише покривало, яке моя бабуся вишила на весілля моєму братові.
- Ну, це скарб, тому що вона вишила його дуже гарним! — огризнулась Хізер. — Тепер, слухайте мене! У вас не було права відсилати тих людей додому. Вони всі заплатили, щоб бути тут!
Роберт знизав плечима.
- Це питання я буду обговорювати із вашим батьком, — сказав він. — Де він?
Хізер знала, що їй треба ще багато часу на роздуми, перш ніж вона підпустить Роберта туди, де поруч міг би опинитися тато. Вона уявила як каже татові: «Це Шалений Роберт. Я тільки що випадково визвала його з його могили». І вона знала яким недовірливим поглядом тато подивиться на неї і як він спробує приховати посмішку. А потім уявила як розсердиться Роберт та перетворить тата в пса. Вона навіть знала яким худим, коричневим, довірливим псом стане тато. Ні — вона ще дуже добре подумає, перш ніж звести їх разом.