Не так-то просто відшукати людину в цій товкотнечі, серед багатоголосого гомону, лементу, строкатого розмаїття убрань. Суперечки й клятви торговців, вигуки заклиначів, крики носіїв, сміх і дзенькіт струн звідтіля, де потішали народ фіглярі з ведмедем, запальна лайка й божіння тих, хто робив ставки на собачих боях… Три дні триватиме ця з першого погляду безглузда метушня. На четвертий долина Уїссі спорожніє. І тільки тоді стане зрозуміло, що подібне торговище — річ необхідна й украй важлива. Не кажучи вже про прибутки. Але зараз у голові в мене було тільки одне: я незабаром побачу Гіту!
Просуваючись у колотнечі, я то тут, то там натикався на своїх гостей і мешканців замку. Ось товстун Бранд спостерігає за витівками фіглярів. Тут Клара Данвіль розглядає на ятці в торговця дрібним крамом нитки, голки й наперстки. Рано посивілий чепурун д’Обіньї роздивляється меча в крамниці зброяра. Я бачив навіть Бертраду, яка набачила в заїжджого шевця з Кембриджа вузькі черевички з довгими зав’язками. Моя дружина була так захоплена, що навіть не помітила, як я проїхав повз неї.
Я двічі обійшов ярмарок і був уже біля стін замку, коли нарешті побачив її. Мені слід було відразу зміркувати, що шукати Гіту в колотнечі марно — вона досить заможна, щоб не орендувати крамницю, а винаймати в передмісті будинок зі складом. Так воно й було — Гіта, весела й жвава, стояла на ґанку довгастої будівлі з колод і вела бесіду з торговцями вовною, що обступили її.
Вона змінилася. У ній більше не було нічого дитячого — того, що колись так розчулювало мене. Із затамованим подихом я дивився на неї, і мені здавалося, що очі мої ніколи не бачили нічого прекраснішого.
Гіта Вейк! Переді мною була чудова молода леді, що трималася серед поважних купців із-за моря незалежно та вільно. І впевненості в собі в ній було нітрохи не менше, ніж у Бертради. Багатством вбрання вона також не поступалася графині. Голову Гіти вкривала зав’язана на саксонський манір шаль, витончені складки якої підтримували біля ключиць дві багаті брошки; сукня на ній була за європейською модою — вузьке бліо блакитного тонкого сукна зі шнурівкою на спині й оксамитовому поясі, що обвивав стегна, — темно-синьому, гаптованому сріблом і річковими перлами. Таким самим гаптованим оксамитом були підбиті її широкі рукави, що спадали від передпліччя. Поєднання блакитного й глибокого синього підкреслювало її красу — у цьому вбранні Гіта була така прекрасна, що я відчув замилування й… бажання, таке сильне, що відгукнувся кожен м’яз у моєму тілі.
З будинку тим часом вийшов стрункий смаглявий чоловік — і я впізнав Ральфа де Бріяра. Француз ніс глека з вином. Відразу роздав фламандцям чаші та взявся наповнювати їх. Цей лицар прислуговував Гіті не гірше, ніж колись моїй дружині. Я помітив, як Гіта подякувала йому ніжною посмішкою… І згадав, що Пенда ладнав саме цього безземельного лицаря в чоловіки для моєї підопічної.
Але я вже знав, що ніколи не дозволю цього.
Мабуть, очі мої горіли, як у зголоднілого вовка в засідці. Гіта раптом почала озиратися, ніби щось її стурбувало, — й отут нарешті помітила мене. Посмішка зійшла з її обличчя. Вона сказала кілька ввічливих слів фламандцям, залишила їх із Ральфом і рушила до мене.
— Хай буде з вами благословіння небес, мілорде, — вона схилилася в поклоні з грацією, яка зробила б честь і найвишуканішій нормандці. — Чудовий день, чи не так? І ярмарок у Гронвуді чудовий.
Що це була за розмова? Слова, котрі нічого не значили, — привітання з моїм благополучним поверненням із-за моря, мої запитання щодо продажу вовни та її ухильні відповіді… Щоб зламати лід офіційної холодності, я запитав про нашу дочку — єдине, що нас іще пов’язувало. Гіта жартівливо відповіла, що дівчинка здорова й чарівна, але було б божевіллям брати її з собою в Гронвуд на торги — надто вже тут галасливо й людно.
— Я хочу побачити Мілдред, — наполягав я.
— Звісно, я не можу заборонити вам цього, мілорде, — промовила Гіта по деяких ваганнях. — Коли у вас знайдеться вільний час, будемо раді бачити вас у Тауер Вейк.
Ну, що ж, принаймні тепер у мене було її запрошення. А Гіта знову заговорила про торгівлю — про те, що привезла на ярмарок понад півтори сотні клунків вовни, які обійшлися їй близько двохсот фунтів, але розраховує збути крам не менше, ніж за чотириста. Глянула на фламандців, які на неї чекали, заквапилася й заходилась вибачатися, мовляв, справи…