— Та він, мабуть, до пані приїхав!
Це мовила приємна з вигляду молода жінка із золотавими пасмами, що вибилися з-під пов’язки. Її обличчя здалося мені знайомим, і я звернувся до неї:
— Міледі тут?
— А де ж їй бути такого дня? Вона — господиня, її місце там, де кінчається й починається коло робіт на землі. Ходімо, мілорде, я проведу вас.
І вона повела мене крізь юрбу. Причепурені люди жували традиційні коржі, які нашвидку готують із борошна нового врожаю. Мою провідницю, здається звали Ейвотою, підхопила з однієї скатертини такого коржа й простягла мені з лукавою посмішкою. І тут я пригадав, як одного разу зустрів цю гарну селянку в фенах і ми цілувалися під вербами, поки вона, сміючись, не вислизнула від мене. На той час я ще не був графом і не знав про існування Гіти.
Біля підніжжя Білих верхів танцювала молодь — то сплітаючись у коло, то розбиваючись на пари. Це було яскраве й жваве видовище, й раптом серед танцюристів я побачив Гіту, що кружляла з маленькою дівчинкою на руках.
Ейвота й далі щось говорила, але я вже нічого не чув — перетворився на зір. На Гіті було легке світле вбрання з саксонською вишивкою. Голова її не була покрита, й волосся, заплетене обручем від скроні до скроні, ззаду вільно спадало до пояса сріблястою, сяючою на сонці масою. Я не міг відірвати погляду й від дівчинки, своєї дочки. На її голівці косо сидів вінок із польових квітів, а кучері були іншого, ніж у матері — золотавого — відтінку. Малеча сміялася, й мені здавалось, що серед загального гамору до мене долинає її дзвінкий голосок.
Здається, я дещо пропустив у цьому житті. Зрозуміло, думати про те, що в мене є Мілдред, було приємно, але чоловік тільки тоді відчуває себе батьком, коли дитина росте біля його колін.
Цієї миті музика вмовкла й весела юрба рушила до розкладеного на скатертинах частування. До Гіти наблизився чоловік, у якому я з зачаєними ревнощами впізнав Ральфа. Молодий лицар був без верхнього камзола, в самій просторій камизі, підперезаній вишитим поясом. Але й у цьому простому вбранні він тримався зі справжньою гідністю. На жаль, я мусив визнати, що, стоячи поруч, вони мали вигляд гарної пари.
Стало якось незатишно, але мене вже оточили люди, галасливо вітаючи та простягаючи чаші з кисляком і запашним йоселем.[7] А наступної миті я побачив, що Гіта передає дочку Ральфові та йде в мій бік, і обличчя в неї схвильоване й зблідле. Я згадав, із яким самовладанням вона поводилася на Гронвудському ярмарку, й навіть зачудувався.
І так уже вийшло, що коли Гіта виявилася поруч, навколо нас, немов чарами утворився вільний простір — люди розійшлися хто куди, й ми залишилися самі.
— Я не чекала на вас, мілорде Едгар.
— Чого ж? Адже ти сама запросила мене.
— Не чекала так швидко.
— Швидко? Для мене цей час тягся нескінченно довго.
Щось майнуло в її очах, і вона зітхнула. А в мені раптом ожила надія, що я помилявся, коли вирішив, що красуня Гіта охолола до мене. Боже правий — якщо жінка нічого не відчуває до чоловіка, то й не буде така знічена в його присутності.
— Ти дозволиш мені побавитися з Мілдред?
Гіта гукнула Ральфа, який тримав дівчинку так, ніби не бажав розлучатися з нею. Та й сама Мілдред дивилася на мене сторожко, смикаючи строкату намистинку на шнурку — з тих, що вішають дітям на шийки, щоб уберегти від лихого ока.
Я взяв її на руки — й відразу забув про Ральфа й про юрбу, що гомоніла навколо. Я тримав своє дитя, з насолодою відчуваючи ніжну вагу. Півтора року. Моя дочка була вже великою. Я не бачив, як вона пробує плазувати, як намагається сісти, робить перші кроки. Все це зараз здавалося мені надзвичайно важливим, і коли маля торкнуло й погладило брошку, якою було сколено мій комір, і, кумедно затинаючись, проказало: «Блищить!» — присягаюся всіма святими, у мене сльози навернулися на очі. Я дивився й не міг надивитися на ці тугі рожеві щічки, ясні, дивовижно сині очі й крихітний ротик, схожий на ягоду.
— Вона буде рідкісною красунею!
— Вона вже красуня, — гордо заперечила Гіта.
І я побачив, що вона посміхається, а її очі, як і мої, вологі від сліз.
Потім ми сиділи на траві, я годував доньку пирогом із чорницею. Але малій незабаром набридло жувати, й вона взялася засипати мене запитаннями, половини з яких я не міг зрозуміти, а Гіта, сміючись, пояснювала зміст сказаного. Втім, Мілдред швидко набридло й сидіти з дорослими, вона вирвалася з наших рук і задріботіла туди, де діти почали якусь гру.
— Пречиста Діво, що за дитина! — сплеснула руками Гіта. — Вона не пустує тільки коли спить.
7
Йосель — пиво, кип'ячене з яблуками та підсмаженим хлібом. Цей напій і досі готують у Англії.