— Спершу діло, гер оберст, — це мій принцип.
Кан подивився на Беккенбауера уважно. Полковник Кьопф не пішак в організації Тодта — Кан чув, що він незабаром стане генералом, — і отак обірвати його насмілиться не кожен. Правда, полковник попереджав його, йтиметься про будівництво тимчасових споруд для східних робітників. Отже, ці двоє у цивільному мають стосунок до СС, там свої звичаї, і все ж…
Беккенбауер безцеремонно розглядав Кана, наче прицінювався до нього. Цей француз не сподобався йому з першого погляду. Тримається з гідністю, не запобігає. Ну, добре, не знає, хто вони із Крейцбергом, але ж полковник Кьопф тут не вперше… Клята французька свиня, шкода, що їх усіх не можна запроторити до концтабору.
— Чи візьметься ваша фірма збудувати двадцять бараків у районі Гавра? — запитав. — Нас цікавлять умови… І, звичайно, строки.
— Наша фірма матиме за честь співробітничати з вами, — відповів Кан, — але, щоб гарантувати своєчасне введення об'єктів в експлуатацію, ми мусимо знати приблизний обсяг робіт.
— Двадцять бараків літнього типу, — буркнув Беккенбауер.
— На який строк ви розраховуєте?
— За два місяці мусять стояти.
— Строк малий. — Кан замислився на кілька секунд. — Та, гадаю, встигнемо.
— Мені не треба, щоб ви гадали. Так чи ні?
Кан поморщився.
— За чотири дні повернеться мій помічник мосьє Дюбюель. Він виїде на місце, тоді остаточно визначимо строк. Можливо, ми зуміємо скоротити його.
— Де цей Дюбюель? — вихопилося в Беккенбауера.
— Фірма веде будівництво в різних районах Франції, а також у Бельгії та на Балканах. Мосьє Дюбюелеві доводиться часто виїжджати…
— Звичайно, — позадкував Беккенбауер. — Ми подзвонимо вам у п'ятницю.
Кан провів їх до дверей кабінету. Крейцберг затримався у приймальній.
— Чи має мадемуазель час повечеряти зі мною? — запитав Жервезу.
— Ні.
— А завтра?
— Я взагалі не вечеряю з малознайомими чоловіками.
— Ого, а ти — недоторка!
«Дивні ці боші, — подумала Жервеза, — вважають, що з кожною француженкою можна розмовляти в такому тоні…» Відповіла з гідністю:
— Я попросила б мосьє добирати слів.
Крейцберг глянув на неї чортом. Клята паризька дівка, навчись відповідати німецькому офіцерові! Але стримавсь і примусив себе посміхнутися.
— Нічого, дитинко, може, ти колись передумаєш…
Полковник Кьопф одвіз їх до готелю.
— Ну, що скажете? — запитав Беккенбауер Крейцберга, коли вони залишилися наодинці.
Гауптштурмфюрер лише знизав плечима.
— Вночі зробіть там обшук, — наказав штандартенфюрер. — І поцікавтесь, де цей Дюбюель.
Через півгодини Крейцберг подзвонив у «Поло» і попросив мосьє Дюбюеля. Почув голос Жервези й зітхнув: вродлива дівчина.
— Але мосьє Дюбюель призначив мені побачення на сьогодні! — удав обурення, почувши, що помічника директора фірми нема. — Куди він поїхав?
— Мосьє Дюбюель у Марселі й повернеться через чотири дні.
Крейцберг поклав трубку. Марсель… Що робити представникові фірми в зоні Віші? Підозріле все це, і штандартенфюрер має рацію: несподіваний обшук у приміщенні «Поло» не зашкодить.
Вранці Анрі Кан висунув шухляду столу, взяв теку з паперами й відразу поклав її назад.
«Невже? — подумав. — Невже кінець?» Він клав теку завжди з лівого боку шухляди, а тепер вона лежала мало не посередині. Вчора він пішов із фірми разом з Жервезою. А може, переклала прибиральниця? Але ж вона приходить через день і була вчора вранці…
Кан вийшов до приймальні.
— Мадемуазель Пейрот, — запитав, — ви заходили сьогодні до мого кабінету?
— Ні.
— Я прошу вас пригадати, це дуже важливо.
— Що ви, мосьє Кан? Я ніколи не дозволю собі такого. Лише коли працює Марі, але вона була вчора. Щось сталося?
— Та ні… Просто мені здалося… Гляньте, ніхто не порпався у ваших паперах?
Жервеза висунула шухляду.
— Ні… Та й хто б міг?
— Певно, я помилився. — Кан щільно причинив двері, сів на своє місце. Він точно знав: тека лежала ліворуч.
Замислився. Здається, в приміщенні фірми нема нічого. Так, тут усе гаразд, гестапо спіймало облизня. Але ж неохайно працюють — наслідили, і, можливо, в нього є ще якийсь шанс.
Кан обережно визирнув з-за штори. Сто разів бачена вулиця, нічого підозрілого, і, здається, його тривоги безпідставні.
Але, ось воно… У бістро навпроти сидить тип у сірому пальті. Зайняв зручне місце біля вікна, читає газету.
Кан повільно вдягнувся.
— Я зараз прийду, Жервезо, — попередив секретарку. — Якщо дзвонитимуть, нехай передзвонять хвилин через п'ятнадцять.