Щоправда, Беккенбауер знав, що групенфюрер Мюллер намагався заперечувати проти цього наказу, — шеф гестапо був прихильником негайних і найжорстокіших заходів, та Гіммлер не погодився з ним.
Крейцберг сплів пальці на грудях, похрустів суглобами. Підсумував похмуро:
— Якщо цей Кан завтра вранці з'явиться у «Поло», всі наші припущення…
— Мильні бульки?
— Не більше.
— Все може бути, гауптштурмфюрер, та цього разу не маємо права на помилку. Зважте, у швейцарського радиста був той самий код, що і в брюссельського.
Дюбюель прошкував женевськими вулицями, зацікавлено роздивляючись довкола. Нарешті збувся підсвідомого почуття страху, що переслідувало його тепер увесь час. Точніше, не страху, а постійного внутрішнього напруження і очікування, що тебе зупинять десь у завулку чи в кафе…
А тут із справжньою швейцарською візою почувався розкуто, переживав душевне піднесення, й хотілося навіть зробити якусь дурницю, повестися по-хлоп'ячому — пострибати на одній нозі чи зачепити гарну дівчину…
Раптом Дюбюель подумав, як усе буде, коли він потрапить у Москву і йтиме вулицею Горького чи Смоленською площею. А потім, нарешті, побачить Кремлівські вежі й стоятиме перед Мавзолеєм. І не відчуватиме власного дихання й самого себе, і не буде нікого поруч — дивні хвилини духовного піднесення, коли все навколишнє наче уособлене тільки в тобі і сам ти — частка навколишнього…
А німці тепер під Сталінградом. Правда, не чути вже парадних урочистих маршів по радіо, і тон газет зовсім інший. Він, Дюбюель, один з небагатьох, хто знає, що все це означає.
Дюбюель посміхнувся куточками губів: є і його частка в тому, що гітлерівці зав'язли під Сталінградом. Інформація, яку він передавав Центрові, містила дані про плани ОКВ, а також про гітлерівські резерви.
За звичкою покружляв женевськими вулицями й вузькими завулками, пересвідчуючись, що не веде за собою хвоста. Лише після цього зайшов до ресторану, де на нього вже чекав Коломб.
У цей пообідній час у ресторані майже не було відвідувачів, і Дюбюель відразу побачив Коломба. Той зайняв зручне місце в куточку за колоною, вони могли порозмовляти, не боячись, що хтось підслухуватиме.
У принципі Коломб не викликав у Дюбюеля особливих симпатій. Вони вже зустрічалися — Дюбюель привозив Коломбові гроші для сплачення рахунків невеличкої й збиткової друкарні, котра була непоганою ширмою для Коломба. Зустріч ця залишила в Дюбюеля неприємне враження, він спочатку навіть не знав — чому, адже розмова в них відбулася коротка й ділова: Дюбюель передав Коломбові гроші, вони уточнили, якими каналами зв'язку можна користуватися в разі небезпеки, фактично домовились про все.
Либонь, Коломб, як і Дюбюель, знав золоте правило розвідника: чим менше про тебе знають, тим краще. Він тримався насторожено, в ньому відчувалася якась наїжаченість — відвертої розмови не вийшло, відбулася бесіда чи обмін думками, як кажуть у таких випадках офіційною мовою.
Пізніше Дюбюель збагнув, чому так сталося: вони стояли на протилежних полюсах, хоч і робили спільну справу. В них були різні світогляди, різне ставлення до життя, різні уподобання і різні мрії. Вони були дітьми різних класів, хоч і об'єдналися в боротьбі із спільним ворогом. Знали: після перемоги над фашизмом їхні шляхи розійдуться, але тепер мусили хоча б зовні дотримуватися добропристойності.
Коломб, побачивши Дюбюеля, помахав йому рукою.
— Радий бачити вас, пане Мертенс, — почав із стандартної в таких випадках фрази.
— Дюбюель… — потиснув йому руку Кладо. — З вашого дозволу, Жан Дюбюель — паризький комерсант.
— О-о, я вам по-справжньому заздрю: жити в Парижі — моя мрія!
— До першої облави, — зсунув брови Дюбюель.
— Так, — одразу погодився Коломб. — Поки там боші, Париж мертвий. Що будете їсти? Бульйон з бріошами, суп з квасолею чи суп з коропа?
«Суп з коропа… — зневажливо подумав Дюбюель. — Юшки б потрійної, справжньої, з димком, на волзькому березі!»
— Бульйон, — погодився, — бульйон і качку по-гасконському, бо в Парижі й забули про таке.
Офіціант прийняв замовлення, Коломб закурив і мовив, перехилившись через столик:
— Москва припинила зв'язок, не пояснивши причини. Потім я одержав листа від вас з умовним сигналом. Що сталося?
— Провал.
Коломб нервово загасив щойно запалену сигарету.
— Шифр!.. Вони знають шифр?
— Може статися.
— І прочитали наші радіограми?
Дюбюель кивнув: