— Я мав на думці інше, — поблажливо усміхнувся Коломб, — здається, я зможу організувати для вас мало не справжні документи…
Дюбюель моментально оцінив ситуацію:
— Що таке — мало не справжні?
— Вірніше, справжні, але власник їх помер, і доведеться міняти фото.
Дюбюель задумався. В Парижі у Кана є чудові спеціалісти по виготовленню фальшивих документів, і заміна фото в справжньому паспорті для них не проблема. Повеселішав.
— Згода, дорогий мосьє Коломб, ви зняли з моїх плечей величезний тягар, і тепер з цього приводу непогано було б випити…
Коломб відкинувся на спинку стільця.
— О-о, мій дорогий мосьє Дюбюель, — почав відверто іронічно, — щойно ви вчили мене законів конспірації, а тепер хочете елементарно порушити їх. Двоє поважних швейцарських громадян трохи запізнилися з обідом, це нікому не впадає у вічі, навпаки, свідчить про респектабельність — обідають, коли в ресторані нема метушні, і раптом після компоту — спиртне… Це вам не Париж, мосьє Дюбюель, з його анархією, це в Парижі ви можете пити шампанське, а після нього віскі без содової. Тут офіціант одразу зверне на вас увагу, а кожний другий офіціант, якщо не кожний взагалі — інформатор БЮПО.
Видно було, що цей невеличкий монолог Коломб виголосив з приємністю. І Дюбюель зрозумів його: досі у них не було рівності. Адже Дюбюель привіз інструкції, вказівки, гроші, це ставило його якось вище, і Коломб при першій же нагоді з задоволенням дав йому щигля по носі. Та це не роздратувало Дюбюеля, навпаки, його повага до цієї сухуватої людини в поношеному піджаку й старомодній, але чисто випраній сорочці зросла: Коломбові ніщо людське не чуже, і в цій завжди врівноваженій людині вирують пристрасті.
— Ми вип'ємо з вами після війни, мосьє Коломб, — обернув усе на жарт, — а тепер скажіть мені, коли і як зможу одержати паспорт?
— Цей мій співвітчизник лікувався тут од туберкульозу й помер два тижні тому. Про це знають лише в селі, де він жив. Родичів у Німеччині в нього не було, й нікому не повідомляли. Мешкав він з двоюрідним братом. Для того три тисячі франків — казкова сума, він із задоволенням віддасть не тільки братів, а й свій паспорт. Єдина складність: вам доведеться їхати до Німеччини через Швейцарію.
Це дійсно ускладнювало справу, та, мабуть, у Дюбюеля не було іншого виходу. Він швидко прикинув: доведеться нелегально повертатися з Франції у Швейцарію, бо вдруге візу йому навряд чи дадуть. Звичайно, елемент ризику тут є, однак не такий уже й значний. Кан зв'яже його з макі, а для тих перекинути людину через швейцарський кордон не становить особливих труднощів.
— Ну, от ми й знайшли застосування для зайвих трьох тисяч франків, — засміявся з полегшенням. — Але ви не відповіли, коли я матиму паспорт?
— Завтра.
— А може, ви взагалі фокусник? — округлив очі Дюбюель. — І може, у вас є людина, яка зуміє переклеїти фото?
Це було сказано напівжартома, напівсерйозно, і Коломб відповів тим самим:
— Єдине, до кого можу звернутися, — бюро ХА! Якщо це вас влаштовує.
— Усі контррозвідки світу чомусь викликають у мене огиду.
— В принципі у мене також. Тому ми більше не зустрічатимемось. Паспорт лежатиме у портфелі в камері схову на вокзалі, квитанцію знайдете в листі на ваше ім'я завтра на поштамті після другої години дня.
Стрілка спідометра тремтіла біля позначки 90 кілометрів, і машина немов притискалася до широкої асфальтованої стрічки.
Бригадефюрер СС Вальтер Шелленберг ліниво потягнувся на задньому сидінні. Незабаром Клейн-Лауфенбург, паскудне містечко на швейцарському кордоні, вік би його не бачити. Він і не потрапив би ніколи в житті до Клейн-Лауфенбурга, якби не останнє повідомлення зі Штутгарта: в Женеві знов заговорила російська рація. Першого ж дня вона провела чотири сеанси зв'язку, і радист висів у ефірі мало не три години.
Згадавши зміст попередніх радіограм, Шелленберг жахнувся. Які дані одержала тепер Москва? Здається, цей швейцарський радист має прямий зв'язок із штаб-квартирою генерал-фельдмаршала Кейтеля в Цоссені й іноді знає більше, ніж Канаріс і він, Шелленберг, разом узяті!
Бригадефюрер дивився на пейзажі, що миготіли за вікнами автомобіля, — бачив і не бачив їх. Зараз він зустрінеться з бригадним полковником Роже Массоном, цим хитрим швейцарським лисом, якого він із задоволенням запроторив би до концтабору. Єдина надія, що чаша сія не промине полковника, і колись бригадефюрер спеціально відвідає концтабір, щоб побачити Массона в смугастому одязі, подивитися, як гнеться пихатий колись швейцарець перед німецьким генералом.