Бригадефюрер потер чоло. Він не мав чіткого плану розмови з Массоном, сподівався на провидіння і власну інтуїцію. Головне — знешкодити російського радиста.
Як на думку Шелленберга, ця ідіотська Швейцарія — чиряк на тілі оновленої Європи, чиряк, який треба негайно розтяти, і після Сталінграда…
Шелленберг невдоволено поморщився. Оце «після Сталінграда» і непокоїло його. Зараз усі сили рейху кинуто туди, і він змушений щось вигадувати, щоб зустрітися з якимось пішаком.
Ще півроку тому, дізнавшись про російську рацію в Женеві, вони б не панькалися з швейцарськими нейтралами, навпаки, це б стало приводом до блискавичного захоплення конфедерації. Що-що, а досвід у вермахту є, і чим Швейцарія краща за Данію чи Норвегію?
Ну що ж, усьому своя черга, і після взяття Сталінграда…
Шелленберг роздратовано подумав про генералів, які товчуться на цьому п'ятачку біля Волги. За даними абверу, Радянський Союз знекровлений, не має ані зброї, ані людських резервів. І чого ці фанатики б'ються за Сталінград?
І все ж тривога не полишала його, певно, тому, що ця грандіозна війна на Сході затягнулася й загрожувала неприємностями: росіяни воювали не за правилами, чіплялися за кожне місто й село; скільки вже тривають вуличні бої в Сталінграді?
Бригадефюрер не встиг згадати скільки: їхню машину кинуло праворуч, понесло в кювет. Шелленберг уперся обома руками в спинку переднього сидіння, не встиг навіть закричати й не зміг би, так перехопило подих.
Автомобіль, з'їхавши правим колесом у кювет, зупинився. Бригадефюрер одразу опанував себе. Запитав спокійно:
— Що трапилося, Ерхард?
— Спустила шина, бригадефюрер, і я ледве утримав автомобіль.
Шофер вискочив на узбіччя, схилився над колесом. Ад'ютант відчинив дверцята, і Шелленберг вийшов з машини. Подивився на годинник.
— Скільки вам потрібно часу, Ерхард?
— Десять-дванадцять хвилин, бригадефюрер.
— Але ми запізнюємось. — Шелленберг завагався на секунду, потім наказав ад'ютантові: — Ви поїдете вперед. Зустріньте Массона і привезіть його сюди… — Вказав на будинки, що приліпилися за кілометр на березі Рейна. — Здається, це Вальдшут?
— Так, бригадефюрер.
— Беріть машину охорони.
— Але ж, бригадефюрер…
— Зі мною залишаться два охоронники, і я почекаю. — Не міг же він сказати ад'ютантові, що почувався затишно лише в своєму броньованому автомобілі. Біс його знає, може, десь за поворотом уже чекають… Ні, вбивство Гейдріха навчило його, і він не стане ризикувати. — Рушайте, Ерхард, — повторив, — не гайте часу!
Штурмбанфюрер сів у «мерседес» охорони.
Шелленберг подивився, як шофер дістає запнемо колесо, і сів у машину — за куленепробивним склом почувався затишніше.
… Начальник швейцарської розвідки і Контррозвідки бригадний полковник Роже Млесон, не поспішаючи, йшов мостом через Рейн. На німецькому боці на нього вже чекав Чоловік у есесівському мундирі.
— Прошу зачекати, — виструнчився, — за ними приїдуть з хвилини на хвилину.
Массон повернувся до есесівся спиною. Дивився на каламутний після дощів Рейн, на крутий берег, де скупчилися будинки Лауфенбурга — останнього швейцарського міста, до якого всього сто метрів. Може, більше не побачить його: від Шелленберга важко сподіватися доброго, і полковник погодився на цю зустріч з необхідності — навряд чи шеф закордонної розвідки СД призначатиме побачення заради чашки кави…
А привід для зустрічі Шелленберг обрав і справді маловагомий: гестапо заарештувало швейцарського віце-консула в Штутгарті лейтенанта Мьоргеллі, звинувативши його в шпигунстві. Коли Массона повідомили, що Шелленберг хоче поговорити з ним саме на цю тему, він лише знизав плечима.
На Мьоргеллі вже поставлено крапку, його взяли на конспіративній явці, коли він виконував завдання бюро ХА, — від нього відхрестився вже політичний департамент, поставивши до відома міністерство закордонних справ Німеччини, що Мьоргеллі діяв на власний розсуд. Та й взагалі, таких, як Мьоргеллі, хоч греблю гати. Массон міг у відповідь на цю акцію затримати не одного німецького шпигуна у Швейцарії — відомство полковника Жакійяра, начальника контррозвідки, мало досить солідну картотеку, але це означало б загострення стосунків з рейхом, небажане загострення. Краще вже нехай гине необережний лейтенант…
До контрольного пункту під'їхала машина, грюкнули дверцята, але Массон не поворухнувся, демонструючи витримку. Озирнувся, коли почув за спиною:
— Пане бригадний полковнику, прошу вибачити за запізнення, та зустріч переноситься в інше місце.