Массон зміряв людину в цивільному з голови до п'ят. Хоч костюм пошитий і добре, та все ж не пасує чоловікові — стоїть, виструнчившись, долоні притиснуті до стегон, і носки жовтих черевиків на товстій підошві розведені в боки. Так, цей чоловік звик носити військову форму, і все інше пасуватиме йому, як корові сідло.
— Щось трапилося? — запитав.
— Невеличка аварія з машиною бригадефюрера.
— Сподіваюся, все гаразд?
— Так, спустило колесо, і машину занесло.
«Певно, не причина, щоб переносити зустріч…» — майнула тривожна думка, але запитав спокійно:
— Де бригадефюрер?
— Він чекає на вас у Вальдсхуті.
Чоловік у цивільному відчинив перед Массоном дверцята «мерседеса». Сам сів на переднє сидіння, й машина м'яко рушила.
До Вальдсхута доїхали мовчки, бригадний полковник дивився на довгу вузьку вулицю, що збігала до Рейну, і не знайшов нічого, на чому могло б зупинитися око. Містечко як містечко, тут швейцарські селища, як дві краплі води, схожі на німецькі: Лауфенбург, Клейн-Лафенбург, Вальдсхут, Вальдшут — лише незначна різниця в назвах.
У холі готелю над Рейном, біля якого зупинився «мерседес», Массону довелося почекати кілька хвилин. Нарешті з'явився Шелленберг, сам, без ад'ютанта й охорони. Широко й дружньо посміхаючись, простягнув руку.
— Радий вас бачити, бригадний полковнику!
— Сподіваюсь, аварія не зашкодила вам?
— Ну, що ви, це не аварія, а просто так… — Шелленберг недбало махнув рукою. — Мені приємно, що нарешті ми зможемо поговорити віч-на-віч. Гадаю, у нас знайдуться проблеми для обговорення, хоча волів би просто порозмовляти з вами, мій дорогий колего. Бо ваш досвід і ваш розум для мене безцінні.
Бригадний полковник зобразив на обличчі посмішку, хоч на душі й зашкребло: чим привітніший Шелленберг, тим гірше.
— Так, — відповів стримано, — ваш час, гер бригадефюрер, безцінний, і я цілком усвідомлюю це.
— Прошу вас, — показав на двері Шелленберг, — погода чудова, краще порозмовляти нa свіжому повітрі. Бо в наш час техніки стіни сковують, чи не так?
Массон, звичайно, здогадувався, що в холі готелю встигли встановити мікрофони, та не думав, що сам Шелленберг відмовиться від можливості мати запис їхньої розмови. Не знав, що бригадефюрера теж сковувало саме це, — Шелленберг був певний, що зміст їхньої бесіди стане негайно відомий Мюллеру й Кальтенбруннеру, а це не збігалося з його планами.
Вулиця, на яку вони вийшли, була безлюдна, лише попереду виднілося кілька чоловіків. Спочатку це здивувало Массона, та він одразу назвав себе віслюком: гестапівці оточили весь квартал, і попереду лише охорона бригадефюрера.
Вони спустилися до прибережного скверу й сіли на лавку понад берегом. Шелленберг набрав повну жменю дрібних камінців і жбурляв їх у каламутну воду. Мовчання затягувалось, і Массон перший перервав його:
— Я хотів просити вас, бригадефюрер, за лейтенанта Мьоргеллі. Гестапо, мабуть, має серйозні докази проти нього, та я хочу запевнити вас, що лейтенант діяв на власний розсуд… — Він затнувся: хто знає, що сказав Мьоргеллі на допитах, а гестапівські спеціалісти вміють розв'язувати язики. — І все ж він — молода людина, і так безглуздо загинути!
— Ми маємо вагомі докази проти лейтенанта Мьоргеллі… — почав Шелленберг.
«Які? — мало не зірвалося з язика в Массона, та він вчасно схаменувся — витяг сигарету й закурив. — Максимум витримки», — наказав сам собі.
— Лейтенант зв'язався з ворогами рейху, — вів далі Шелленберг, — і смертна кара, до якої засуджено його, — справедлива відплата.
— Мені важко заперечувати вам, але…
Шелленберг перепинив полковника нетерпеливим жестом, та одразу згадав, хто сидить поруч, і вибачливо доторкнувся до рукава Массона.
— Рейхсфюрер помилує вашого лейтенанта, — мовив зовсім несподівано.
Массон не чекав такого повороту подій.
— Я не знаходжу слів, щоб…
— Не треба. — Шелленберг жбурнув камінець, потім другий, намагаючись влучити в те саме місце. — Хіба вас насправді хвилює доля цього пройдисвіта?
— Він — швейцарський підданий, — не спіймався на гачок Массон, — і мій обов'язок докласти всіх зусиль…
— Так, мій дорогий бригадний полковнику, кожен з нас має силу-силенну обов'язків. І Мьоргеллі мав їх немало, — скосив око на Массона. — Здається, він був співробітником вашого бюро ХА?
Либонь, це був заборонений прийом. Массон теж був докладно обізнаний із структурою німецької розвідки й контррозвідки, знав їхніх резидентів у Швейцарії, та говорити про це, тим більше в напівприватних бесідах, не годилося. Він промовчав, але Шелленберг і не чекав на відповідь.