Крейцберг зробив знак, і знову засвистів батіг. Тепер Жервеза закричала й ударилася головою об тапчан.
— Ну? — нахилився над нею гауптштурмфюрер. — Це ти переставила вазони?
— Я не торкалася їх.
— Що ж, я тобі повірю. Якщо казатимеш правду, відпустимо тебе. Де можна знайти Кана? Він у Парижі чи виїхав?
— Я знаю лише, що мосьє Кан поїхав до Гавра.
— Ти вже казала це, і я раджу не брехати.
— Я знаю паризьку адресу мосьє Кана. Вулиця Дантона…
— Ми знаємо її не гірше, ніж ти. Тільки Кан чомусь не з'являється дома.
— Певно, затримався в Гаврі.
— Знущаєшся? — недобре посміхнувся Крейцберг. — Зараз ти назвеш нам адреси всіх ваших конспіративних квартир, інакше…
Жервеза заплакала.
— Чого ви хочете від мене? — Нараз вона подумала, що гестапо натрапило на слід П'єра чи в якийсь спосіб дізналося про її зустріч із П'єром і запідозрило всіх працівників «Поло». Тож вона мусить взяти вину на себе. Все одно не знає, де П'єр і не зможе виказати його. Останню звістку від П'єра Жервеза одержала три місяці тому. Хтось подзвонив їй і сказав, що П'єр вітає її і мріє про побачення. Жервеза довго дихала в трубку, перш ніж зуміла відповісти.
«Де він?» — лише й запитала.
«Він з французами, — відповів невідомий. — І я змушений розпрощатися з вами, мадемуазель».
«Чекайте! — мало не закричала Жервеза. — Перекажіть П'єрові, що я кохаю його. Я хочу бачити його, візьміть мене з собою!»
Невідомий тихо засміявся і дав відбій, а Жервеза сиділа, дивилася на трубку, звідки долинали короткі гудки. Було таке відчуття, наче побачила П'єра. Тільки чому те побачення таке коротке?
Жервеза подивилася просто в вічі Крейцбергові. У неї стане сили волі, щоб нічого не сказати, і П'єр може бути спокійний.
Але чому її розпитують про Кана й Дюбюеля? Про двох комерсантів, колабораціоністів, бошівських запроданців? Правда, і Кан, і Дюбюель добре ставилися до неї, люди вони симпатичні, та чи можуть бути симпатичні ті, хто співробітничає з гітлерівцями? Можливо, вони — звичайні спекулянти, дурили всіх, у тому числі й бошів, через те гестапо й зацікавилося фірмою «Поло». Та, зрештою, яке їй діло і до Кана, і до Дюбюеля, вона мусить мовчати, бо порядні люди в гестапо мовчать, принаймні доки витримають. Та чи витримає вона?
Жервеза дивилася на Крейцберга, бачила, як ворушаться в нього губи, та не чула слів — нараз її спину обпалило знову, і вона знепритомніла.
Дівчина очуняла від того, що на неї вилили відро холодної води. Гестапівці встигли од-в'язати її, вона сіла на тапчані, інстинктивно зіщулившись. Побачила Крейцберга — той поблискував очима, недобре посміхаючись. Нараз посварився пальцем.
— Все, що було досі, — почав погрозливо, — дитячі іграшки. А тепер…
Крейцберг подав знак, гестапівці схопили Жервезу, посадили на стілець з високою спинкою, міцно притиснули зраненою спиною. У дівчини пішла обертом голова від болю, вона заплющила очі й застогнала.
— Так, я не жартую! — Крейцберг присунувся до неї, в руках у нього блиснуло лезо. Жервеза не помітила, звідки він узяв ножа: чи витягнув з кишені, чи ховав, як фокусник, у рукаві. Ніж був добре вигострений, лезо вузьке й тонке, воно, здавалося, могло пройти крізь людське тіло, навіть не зранивши, не завдавши болю.
Дівчина здивувалася парадоксальності такої думки, і все ж ніж не дуже страшив її, немов то була іграшка в дитячих руках. А Крейцберг вів далі:
— Тепер я помалу різатиму тебе, зовсім помалу, щоб тобі було дуже боляче!
Він підкинув ножа на долоні, спритно піймав за руків'я й кольнув Жервезу в горло. Та чи цей укол був не сильний, чи Жервеза просто не вірила, що людина, хоч яка жорстока, може різати подібну до себе істоту й милуватися, як тче кров, але вона не злякалася. Зрозуміла, що Крейцберг не жартує лише тоді, як він натиснув на лезо сильніша — відсахнулася. Але гестапівці тримали міцно. І Жервеза закричала. Не від болю, а під страху смерті, уперше в житті усвідомивши його по-справжньому.
Крейцберг зареготав і відняв ножа. Трохи побавився ним: ставив вістря на кінчик пальця і тримав, переставляючи з пальця на палець. Це так тішило його, що, мабуть, він на кілька секунд і справді забув про Жервезу. Але раптом зітхнув, узяв ножа і незграбно, тримаючи його трьома пальцями, провів вістрям по Жервезиному тілу.
Дівчина зойкнула і нараз несподівано для самої себе закричала тонко й жалібно, мов дитина, яка скаржиться на несправедливість І не розуміє, чому її карають.
Обличчя в Крейцберга прояснилося.
— Тепер ти скажеш мені все, назвеш явки, зв'язкових?
Жервеза похитала головою.