Вона поплескала його долонею по щоці й пішла до тітки на кухню, а Дюбюель, не роздягаючись, приліг на диван. Мав часу півтори години — о п'ятій Макс, як правило, приїздить додому, він подзвонить йому, а далі…
Дюбюель підвівся рівно через півтори години. Адельгейда лежала у вітальні на дивані з книжкою в руці.
— Я хочу подзвонити Максові, — почав Мертенс, — ми домовилися з ним зустрітися ввечері. — Вловивши ледь помітне незадоволення на обличчі Адельгейди, вів далі швидко, щоб одразу подолати її опір: — Посидимо трохи, вип'ємо. Запросіть когось із подруг, потім, коли захочете, поїдемо до ресторану.
Адельгейда підвелася з дивана.
— Нехай буде так, — погодилась. — Я так давно не була в ресторані.
Пауль підсів до телефону.
— О-о, Пауль! — почув радісний голос. Мертенс зрозумів, що чоловік не фальшивить. Коли б він завагався хоч на мить, Пауль помітив би це. — Мені приємно чути тебе, Пауль!.. — гуділо в трубці, і Мертенс знав, що справді приємно, бо Макс Лаффе був людина щиросерда. — Де ти запропастився, друже? — чув голос Лаффе, а сам дивився на Адельгейду й усміхався їй.
— Як справи, Максе? — запитав нарешті.
— Чекаю на твої пропозиції.
— Твій автомобіль на ходу?
— Так.
— Приїжджай зараз до Адельгейди.
— Ого, ти там?
— Звичайно.
Лаффе не забарився — його «опель-капітан» зупинився перед котеджем через півгодини. Макс увійшов веселий і життєрадісний, уважно подивився на Адельгейду.
— У жінок на обличчі намальовано, коли вони закохані по вуха! — мовив грубувато, та Адельгейда не почервоніла й не засоромилась.
— Я радий бачити тебе, Макс, — почав Мертенс трохи патетично, — ми маємо випити сьогодні за нашу зустріч і за нашу милу господиню!
— У принципі я не заперечую, та зваж, що я машиною.
— Колись ти відвозив мене, здається, не після першої чарки…
— Прошу до столу, — запросила Адельгейда. — До речі, зараз приїде Єва.
— Завжди знав, що ти розумниця, — весело усміхнувся Макс. — Я давно закоханий в неї.
— А потім поїдемо до ресторану, — нагадала Мертенсу Адельгейда.
Лаффе поморщився.
— Від такого столу до ресторану! — заперечив. — Я проти.
— До ресторану — завтра, — запропонував Мертенс, стиснувши під столом руку Адельгейди, і та опустила вії на знак згоди.
Єва не забарилася. Вони пили коньяк і ром. Мертенс щедро підливав усім, сам намагаючись не допивати. Перший звалився Макс. Він заснув, поклавши голову просто на стіл, і Єва, сміючись, потягла його до сусідньої кімнати. Вона не повернулася. Пауль потанцював з Адельгейдою.
— Вип'ємо, — запропонував.
Адельгейда кивнула. Мертенс налив їй повний фужер.
— Ну, що ви! — заперечила.
— Ви мені дуже подобаєтесь, і я хочу випити з вами на брудершафт.
— Ну, коли так! — Адельгейда випила весь фужер. Пауль поцілував її. Адельгейда зробила кілька непевних кроків і опустилася на диван. Притулилася спиною до диванної подушки й одразу заснула.
Мертенс полегшено зітхнув. Навшпиньках підійшов до дверей, за якими зникли Макс і Єва. Зазирнув обережно. Єва спала, поклавши голову на відкинуту руку Макса.
Пауль вислизнув до передпокою. Через силу нап'яв поверх пальта Максову шинель, витяг у Лаффе пістолет з кобури й поклав до зовнішньої кишені — тепер зброя могла знадобитись йому. Постояв перед дзеркалом, надів високий офіцерський кашкет і рішуче пішов до виходу.
Він грюкнув дверима сильно, як грюкає людина, що підпила, спустився з ґанку не зовсім упевнено. Йшов до хвіртки бетонованою доріжкою, похитуючись і опустивши голову, та дивився спідлоба уважно, готовий до всього.
У завулку — жодного перехожого. Пітьма навалилася на все, придушила навіть звуки. Паулеві здалося: зараз із цієї чорної пітьми вийдуть двоє чи троє, схоплять за руки — він подзеленчав ключами й стиха вилаявся, зовсім як трохи п'яна людина, не годна відімкнути автомобіль.
Зиркнув на хвіртку, за якою стояв мотоцикл, але нікого не побачив. Думав: тільки б рушити, щоб не затримали, поки він ще не сів у машину, — тільки б рушити, це видавалося найбажанішим у житті. Сподівався, що гестапо схоче спочатку встановити коло зв'язків гауптмана, який відвідав Мертенса, і мав надію відірватися од переслідувачів.
Машина завелася одразу. Пауль рвонув її і увімкнув фари; два вузьких синіх промені освітили дорогу — вулиця була зовсім порожня.
Одразу поворот на швидкості, аж зарипіла гума. Ще один…
Нікого позаду, ніхто не переслідує його.