Щастя Ругонів

_{Можна сказати, що Золя підкорив суму кращих засобів своєї поетики верховній ідеї твору — демаскуванню соціального беззаконня, що панує в капіталістичному світі. Ця ідея здійснена у двох сюжетних планах: в драматизації чітко окресленого історичного епізоду і в повісті про кохання Сільвера і Мієти. Ці плани перехрещуються один з одним, бо для Сільвера в Мієті з’єдналися Республіка і Любов, а для П’єра чи його сина Арістіда їхній родич Сільвер — просто «червоний», якого треба знищити. «Щастя Ругонів» позначено високим мистецтвом сюжетобудови та композиції. Згадайте лишень, як Золя зумів вив’язати складний і жахливий ланцюг зрад, підступів, провокацій і кривавого терору, що приніс бонапартистській кліці Пласана перемогу над народно-республіканською масою. Або ту окрилену поетичність, що супроводжує сюжетну лінію молодих закоханих.}

_{Композиція твору становить замкнене коло, сплетене з обох сюжетних ліній. Твір починається з щасливої зустрічі Сільвера і Мієти та величної картини маршу республіканських колон. Він завершується розстрілом Сільвера на місці його колишніх радісних зустрічей з коханою і підлим торжеством «жовтого салону» Фелісіти Ругон. Все «наукове», скріплене «експериментальним» каркасом твору, уміло вставлене в середину цього кола. У такий спосіб сухувата документальність перекривається тут могутнім тонусом «соціального ліризму», безмірно хвилюючою панорамою конкретної і разом з тим історично узагальненої суспільної драми.}

_{Уже в цьому ранньому романі знаходимо докази незрівняного уміння Золя передавати образи людського життя довколишнього світу в русі, кольорах, звуках, у всіх найтонших відчуттях, які збуджуються в чуйному сприйнятті письменника, щоб потім міцно захоплювати читача. Хіба ж можна забути, наприклад, чудові картини прогулянок стомлених денною працею Сільвера і Мієти, зримі й відчутні описи їх нічного купання серед вкритих чорно-зеленими купами дерев берегів річки, що бували такими таємничими в місячні ночі…}

_{Золя відомий як один з перших зарубіжних літераторів XIX ст., що змальовували народні маси в дії, в цілеспрямованому пориві соціального гніву. Це стосується не тільки роману 1885 р. «Жерміналь». В «Щасті Ругонів» кілька разів то перед захопленим зором юних революціонерів Сільвера і Мієти, Іго перед озлобленими очима ругонівської зграї з’являються грізні батальйони республіканців. Письменник уклав всю силу свого таланту, всю палкість свого демократичного почуття у змалювання цих епізодів, надавши їм якоїсь епічної величі. Дух повстання проймає не лише серця багатьох тисяч трудівників, а й саму природу — води річки й навколишні поля, зірки на небі і каміння шляху… «Натовп наближався з погордим непереможним рухом, — писав Золя. — … Дорога зробилась якимсь потоком бурхливих хвиль, які здавалися невичерпними… По всіх кутках долини, аж до самого неба, залунали звуки «Марсельєзи», і… здавалося, що не тільки співав натовп, а що пісня лунала і з кінців обрію, з віддалених скель, з виораних клаптів землі… Усю місцевість… освітлену блакитним сяйвом місяця, ніби вкрито було невидимими істотами, що вітали повстанців…}

_{Околиця в той час, як небо і земля дрижали від звуків «Марсельєзи», волала про помсту і волю…»}

_{Кращі письменники-гуманісти, змальовуючи у своїх творах трагедію народного лиха, вміли залишати людям віру у можливість знищення соціальної кривди на землі. До таких творів належить і «Щастя Ругонів» Еміля Золя.}

_{Тетяна ЯКИМОВИЧ}

ЩАСТЯ РУГОНІВ

ПЕРЕДМОВА

Я хочу показати, як сім’я, невелика група людей, поводиться в суспільстві, як вона, розвиваючись, дає життя десятьом, двадцятьом істотам, на перший погляд зовсім різним, але, коли аналізувати, тісно зв’язаним між собою.

Спадковість, як і сила тяжіння, має свої закони.

Розв’язуючи подвійне питання — про темперамент і середовище, я постараюсь однайти нитку, що з математичною точністю веде від людини до людини. І коли в мене будуть у руках усі нитки, коли я зберу цілу соціальну групу, я покажу цю групу в дії, як учасника певної історичної епохи, покажу, як вона діє у всій складності своїх зусиль; я аналізуватиму разом і волю кожного з її членів, і спільну спрямованість цілості.

Характерні риси Ругон-Макарів, — тої групи, тої сім’ї, яку я беруся вивчати, — це безмірна жадоба, невгамовність нашої доби, що рветься до втіх.