Усі насолоди тіла, якщо докопатися до суті, еротичні та сексуальні, щодо цього Фройд мав рацію. Якщо шкіру людини пестити і гладити, результатом буде твердіння чи зволоження відповідного органа, я маю на увазі, якщо чіпати відповідне місце. Звісно, не буває так, щоб людину кидало в жар від одного лише доторку, але це крок у правильному напрямку. Все, що видається приємним, — еротичне і тому також непросте, ганебне, цензуроване й заборонене. Ми живемо у дивний час. З одного боку, це час вільної сексуальності та вседозволеності, але з другого — секс такий захопливий, якими можуть бути тільки заборонені речі. Саме через це насолоди мають дурну славу.
Найбільша проблема шукача задоволень — біль, нудота і різні форми душевного занепаду, які слідують за насолодою. Простіше за все було б, якби можна було насолоджуватися без наслідків, але, на жаль, світ не задуманий для насолод. Я не кажу тут про моральні проблеми, такі як моральне похмілля, яке настає після першого походу до хліва позад телиці. Секс з тваринами завжди був звичним ділом у сільській темряві. Не кажу я також про проблеми із законом і суспільну відразу до радісного розпусника.
Уже за часів античної Греції знали про небезпеки насолоди і попереджали про них простими словами, принаймні до морального занепаду Римської імперії. Ненажера, тобто любитель глянцевих журналів, звик поїдати голод очима перед споживанням їжі, так, щоб їжа дійсно смакувала. Між прийомами їжі необхідно постити, щоб не розтовстіти остаточно. Я мав такий досвід. Голодному їжа здається божественною, особливо якщо порції маленькі та задоволення доводиться розтягувати, смакуючи кожен шматочок. Інша річ, що голод росте під час їжі. Справжній ненажера їсть винятково задля отримання радості від споживання їжі, але здобуту ним насолоду ніяк не можна порівняти з тим сластолюбством тіла, що його відчуває голодний. Наситившись, ненажера переходить від тілесних насолод до інших утіх. Він починає дегустувати їжу вдумливо, і до вгамовування голоду це вже не має жодного стосунку. У будь-якому разі йому слід обмежити споживання їжі, інакше не обійдеться без душевних терзань. Спершу страждання, потім насолода, або навпаки. Чудово, коли можна обирати, що за чим.
П’яниця може пити завжди. Не потрібно відчувати спрагу, щоби промочити горлянку дешевим іспанським вином. Рахунок отримуєш потім у вигляді похмілля. Жахливий бодун — дійсно небажаний гість. Спершу насолода, потім страждання. Але від похмілля можна позбутися, продовживши випивати. Похмілля — нестача спиртного.
Також трапляються випадки, коли страждання і насолода підміняють одне одного, як в якихось спортивних змаганнях. Марафонцям личить вихвалятись, як сильно від бігу болить усе тіло і як же це прекрасно. У домашніх умовах таке саме явище спостерігається, коли покладеш у ризото трохи більше табаско, ніж зазвичай. Страждання і насолода майстерно заміняють одне одного. У духовному плані задіяна та сама збочена схема. Фільми про насильство викликають відразу, як і перегляд сексуальних сцен, фільми жахів пересичені шматуванням і кров’ю, і все це невблаганно переманює на ту сторону. Просто людина побудована таким чином, що не здатна відрізнити насолоду від страждання. Людина — збочене створіння.
Здавалося б, що може бути зрозумілішим, ніж розділення на насолоду і страждання? Певно, що нічого, а втім, між ними немає чіткої межі. Одна з найпечальніших драм людської душі полягає саме в цьому. Як було б просто і зручно, коли б людина вміла шукати насолоду, як це робив античний Епікур. В програмі були б неспішні прогулянки прохолодними гаями з дзюркотливими струмочками, бесіди з хорошими і вірними друзями, читання вартісних книжок і отримання задоволення від мистецтва. Вживали б легку й невигадливу їжу і пили б розбавлене водою вино. Усе спокійно, тихо, мирно. Епікур не хоче визнавати вад людської природи, того, що потяг до насолоди призводить людину до мук і страждання, а через них — до збоченої насолоди. Людина шукає насолоди по той бік насолоди. Найбільша насолода там, де її бути не може. Тому людський світ такий жорстокий і страшний. Причина не в насолоді як такій, як ми звикли думати. Причина в муках і стражданні, які стають насолодою. Марафонець, наприклад, є непереможним, справжнім утіленням проблем людства. На довершення людина має особливу здатність отримувати насолоду від чужого горя. З цього не варто дивуватися, адже людина має здатність насолоджуватись і власним стражданням теж, і при цьому людина — стадна тварина. Якщо вже насолоджуватися власним стражданням, то чом би й не стражданням інших теж?