Юдськість
П. Тичині
Червонобоким яблуком округлим
Скотився день, доспілий і тяжкий,
І ніч повільним помахом руки
Широкі тіні чорним пише вуглем.
Солодкою стрілою пізній цвіт,
Скрадаючися, приморозок ранить.
Дзвенить земля, як кований копит.
Зима прийде — і серця не обманить.
Все буде так, як писано в книжках:
Зірчастий сніг, легкий на вітах іній
І голоси самотні у полях.
Та й по снігах, метелицях поплине,
Як у дзвінких, незміряних морях,
Невірний човен вірної людини.
Труди і дні
Зелені вруна стеляться, як вовна.
Картинками старих дитячих книг
Здається далеч. До землі приліг
І слухаю тремтіння невгамовне.
Як віриться, як сниться невимовно,
Який шумить не знати звідки сміх,
Яке це щастя — в радощах земних
Трудів і днів спивати кубок повний!
Полуменіють сосни. Срібний пил
Бадилля сріблить. Міста профіль строгий
Поволі виплива на небосхил.
І от — в одну збігаються дороги,
В єдиний помах рвуться сотні крил,
В один чертог — усі хатки убогі!
Опівдні
Мохнатий джміль із будяків червоних
Спиває мед. Як соковито й повно
Гуде і стелеться понад землею
Ясного полудня віолончель!
Спочинь! На заступ вірний обіпрись
І слухай, і дивись, і не дивуйся.
Це ж сам ти вколо зеленню розлився,
Огудинням прослався по землі,
Це ти гудеш роями бджіл брунатних,
На ясенових гілках сидячи,
Ти по житах літаєш тонким пилом,
Запліднюючи теплі колоски, —
І твориш ти з людьми і для людей
Нові міста, ти арки ажурові
Над синіми проваллями будуєш!
Заснули води і човни на водах,
Висять рої, як кетяги пахучі,
І навіть сонце, мов достиглий плід,
Здається непорушним...
Тільки ти
Не дався чарам півдня й супокою,
Бо, як сестра, схилилась над тобою
Невтомна подруга, сувора творчість.
День
1
Дощатий тин, болото рудувате,
Нудні калоші та туман густий...
А я ж тебе хотів сьогодні, брате,
До провесни вести і довести!
Ну, що ж. Ходімо. Не зважай на воду:
Одважні ми, ми й Либідь перейдем...
Таж Моїсей ніколи до народу
Не сходив із зажуреним лицем!
2
Базар і голуби. Картина давня,
Але хороша. Вітер у півсні
Колишеться. Це ж він у далині
Співав колись на радість Ярославні!
І хочеться до сонця говорить,
Що всі щасливі — голуби і люди, —
Що день іде, що провесна шумить,
Що оживає світ, що радість буде!
3
Набігла хмарка, хмарка перебігла —
То сірий креп, то синій оксамит.
Дивуєшся: коли ж це ти устигла
Забарвити у нові барви світ?
Зрадлива, всім відома і незнана,
Ти притаїлася, та чути сміх, —
І весело крило аероплана
Переганяє голубів ясних.
«Піднялися крила...»
Піднялися крила
Сонних вітряків,
І черешню білу
Вітер розбудив,
І війнув на книги,
Розметав листи...
Серце! Ти не з криги?
Не з заліза ти?
Мова
Треба доглядати наш сад.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
~ 8 ~