В цій їдальні за другим сніданком новоприбулі застали чоловік з десять інших мешканців. Половина з них були хворі, що, закінчивши лікування в Спектрарії, доживали тут перед від’їздом. Решта були індійці, - це були або гості, що приїхали на деякий час до тубільців, або купці, що приїхали до Геліополя в своїх комерційних справах. На стіні, біля буфету, висів прейскурант, з якого гості довідалися, скільки за що вони мають платити в готелі. Прислуговувало в їдальні двоє дівчат, дуже подібних до Мехти, що працювала біля ліфта. Це були високі й стрункі, смугляві, майже чорні, дівчата, голі й босі. На зріст вони були мало чим нижчі од Ями, хоч їм на вигляд було не більше як по тринадцять-чотирнадцять років.
На обід до готелю з’явився Нен-Сагор. Товариство не зразу його впізнало. Міцний дідусь зовсім змінив свій зовнішній вигляд. Він скинув свій європейський костюм і був одягнутий, як і всі тубільці від одинадцятої до п’ятої, в широкий хітон жовтого кольору, підперезаний у талії очкуром. В цій одежі старий лікар виглядав дійсно ще зовсім молодим: він тримався рівно, рухи його були вільні, легкі й упевнені.
Не соромлячися того, то всі новоприбулі й більшість інших постояльців сиділи в європейській одежі або в звичайній одежі північних індів, Нен-Сагор, ввійшовши, зразу ж скинув свій хітон і повісив його на вішалку біля входу. Він лишився в самих коротких трусиках на стегнах, теж блідо-жовтого кольору. 3 сер О були надзвичайно шокіровані. Вони не сказали нічого, але їхній пісний і набундючений вигляд свідчив про те, що такої невихованості вони старому лікареві не подарують. Можливо, навіть запишуть її другим пунктом у свій ревізійний акт, щойно початий Альбертом Сю на горішній терасі готелю.
Першими ж словами Нен-Сагора була пропозиція до всіх новоприбулих одягтися згідно із звичаями Геліополя. Жовті хітони, виявляється, висіли в шафі кожного приміщення.
— Таке переодягання не обов’язкове для наших гостей, — пояснив зразу ж Нен-Сагор, — але мій обов’язок- зробити всім вам таку пропозицію.
3 сер О ніяк не сподівалися почути таку ганебну пропозицію. Вони навіть з несподіванки розгубилися. Треба було добрих дві хвилини, щоб сер Овен Прайс, здобувши сяку-таку рівновагу, спотикаючися в висловах, заявив про його та його колег бажання лишитися в убраннях цивілізованого світу.
Коломійцеві й Думбадзе дуже кортіло скинути штани й накинути на плечі ці короткі до колін підрясники, але, роздумавши, вони визнали за краще тим часом не компрометувати себе перед мілордами з острова. Проте вони заздро помилувалися з стрункого й кремезного ще торсу вісімдесятилітнього молодика.
Покінчивши із справами одежі, Нен-Сагор зразу ж завів ділову розмову. Він поцікавився, коли шановна комісія бажає розпочати ревізію.
— Гм, — сказав сер Овен Прайс, і колеги підтримали його, — ми не можемо дуже баритися тут у вас у вашому… гм, гм, кратері. На нас чекають справи на острові. Ми б воліли… гм, гм, покінчити з усім цим якнайскоріше. Розраховуйте так, щоб за якийсь тиждень ми були уже вільні. Отже, мені здається, що непогано було б почати справи сьогодні ж.
— Гаразд, — погодився Нен-Сагор. — У такому разі ви дозволите мені розпочати справи ще під час обіду… Ви будете їсти, а я тим часом зроблю коротке вступне слово.
По обіді ми розробимо план ревізійних робіт і постараємося реалізувати його найближчими ж днями.
Думбадзе й Коломієць забули про свою їжу й пожадливо наготовилися слухати. Сер Овен Прайс поглянув на Альберта Сю. Горбань відсунув тарілку й схопився за свій блокнот. Нен-Сагор розправив м’язи, аж кістки хрумкнули, і почав:
— Отже, дорогі мої панове, як вам відомо ще з моєї доповіді на з’їзді медичного товариства, я маю сміливість продекларувати гасло нової медицини.
— Так, — сказав сер Овен Прайс, — це нам відомо.
— Відомо, — підтвердив і сер Освальд Кеммері.
— Аякже, — відгукнувся сер Олівер Вебенс, — дуже добре відомо!
— Вам також добре відомо й те, що в основі мого методу нової медицини лежить той найперший принцип, що завдання медицини не лише в тому, щоб вилікувати недужу людину, а — неголовне — створити для кожної людини такі умови побуту й поводження, щоб людський організм не був схильний до будь-яких захворювань і недуг. В людському організмі треба виховати імунітет до всіх хвороб. В цьому — основа проблеми виховання нової людини. Нового покоління, що не хворіє, що не здатне хворіти! Звідси, певна річ, зрозуміла роль профілактики. Профілактика в моїй системі виховання людського організму обертається в найпершу, основну, а далі — в одиноку галузь медицини. Як невеличка підгалузь лишається лише хірургія — як медицина нещасного випадку, для поламаних рук і ніг, для всяких травм зовнішнього, від людини не залежного походження- та галузі, пов’язані з хірургічним втручанням.
— Невже? — надто голосно і вражено скрикнув Коломієць.
Всі здивовано обернулися до нього. Особливо здивовані були 3 сер О. Коломієць розгубився й почервонів.
— Що — невже? — зацікавлено перепитав Нен-Сагор.
— Пробачте, це я проти волі. Даруйте, що я вам перебив. Мене… вразило це ваше формулювання.
Сер Овен Прайс поблажливо посміхнувся до Коломійця:
— Сер не медик, і йому чудно почути таке?
— Гм… власне, так.
Сер Овен Прайс посміхнувся ще поблажливіше:
— Смію вас запевнити, сер, що цим ви зовсім не виявляєте вашого невігластва. Смію вас запевнити, сер, що на зборах Королівського медичного товариства медичні світила Англії зустріли цю заяву так само вражено.
Коломієць тим часом отямився і невдоволено нахмурився: його мимовільний вигук, певна річ, зовсім не означав того, в чому він повинен був признатися. Він дуже радо подав би підтоптаному королівському ескулапові свої найрішучіші спростовання, але прикрий стан інкогніто цього не дозволяв.
Сер Овен Прайс тим часом обернувся до Нен-Сагора:
— Ми слухаємо вас, сер. Дійсно, ви говорили про це у вашій доповіді. Але ж давайте ближче до діла, до самої системи вашого лікування і вашого… гм, гм… виховання.
— Я до цього й веду. Ревізуючи мої роботи, вам доведеться окремо спинитися на галузі виховання і на галузі лікування. Справу медичного виховання я, певна річ, здійснюю над людьми від першого ж дня їхньої появи на світ, справу ж лікування я здійснюю на першому-ліпшому хворому, що прийде сюди до мене й зажадає лікування. Це містечко Геліополь фактично і є моя велика лабораторія, мій профілакторій, де я цілою системою профілактичних заходів, про яку пізніше й буде мова, здійснюю виховання людського організму, здійснюю вигартовування в людському організмі широкого, комплексного імунітету, де я з своїми помічниками працюю коло справи створення нової, абсолютно здорової і нездатної хворіти людини… Мій госпіталь — Спектрарій — це, навпаки, тільки госпіталь, де за моїм методом лікування, про яке теж буде мова далі, я лікую старих людей, тобто людей із старим організмом, що здатний хворіти, що не має протихворобного імунітету. До Спектрарія приходять тільки хворі люди і виходять звідти здорові, якщо, звісно, хвороба не зламала організму ще до того, як хворий потрапив до мене.