— Так, — сказав сер Овен Прайс, — цікаво.
— Цікаво, — підтримав сер Освальд Кеммері.
— Яз вами згодний, це цікаво, — відгукнувся й сер Олівер Вебенс.
Коломієць і Думбадзе мовчали. Альберт Сю шпарко стенографував усе до свого блокнота. Бідному секретареві не дали навіть попоїсти. Нен-Сагор оглянув усіх, потім заговорив далі:
— Отже, я пропоную справу ревізії розділити надвоє: окремо — ревізія Геліополя, тобто справи виховання людського організму, і окремо — ревізія Спектрарія, тобто справи лікування старого людського організму. Ви згодні?
— Це слушно, — відказав сер Овен Прайс.
— Слушно, — підтримав сер Освальд Кеммері.
— Яз вами згодний, — відгукнувся й сер Олівер Вебенс.
— Крім того, доречно буде розпочати ревізії з оглядин Спектрарія, а тоді перейти до Геліополя. Це дасть чітку систему вашій роботі. Спочатку ми ознайомимося з моїм методом лікування, а тоді перейдемо до системи виховання. Ви приймаєте такий порядок?
— О так! — сказав сер Овен Прайс, — це справді буде найзручніше.
— Справді, це буде найзручніше, — підтвердив сер Освальд Кеммері.
- І я з вами згодний, — відгукнувся сер Олівер Вебенс.
Обід скінчено. Всі встали.
— Ходімо пішки, — запропонував Нен-Сагор. — Це буде добрий моціон.
Рак, саркома, лепра, паралічі серця, мозку й нервових систем — це страшні й майже невиліковні досі хвороби сучасності, це необорна кара людства! Ви бачили мільйони трун і нош, що везуть підтятих цими могутніми хворобами дітей, молодих та старих на кладовища, — в землю цвинтарів, в огонь крематоріїв. Ви бачили в статистичних виданнях довгі шеренги поважних цифр, що байдуже відзначають величезний процент людськості, передчасно переможеної цими безглуздими, бридкими недугами. Ви бачили, як поспішно, розгублено й похмуро йде лікар з дому, від ліжка хворого, де він щойно змушений був діагнозувати рак, діагнозувати саркому, діагнозувати параліч… Він часто відступає переможений, надто часто покірно допускає свого ворога, кленучи себе, свою професію, кленучи свою безпорадність і нездатність своєї науки.
Туберкульоз, сифіліс, малярія! Чим гірші ці бактеріогени від недокрів’я чи гіпо- й гіперсекрецій та інших аномалій виснажених або від спадковокволих організмів? Нічим. Це — прокляті соціальні хвороби. Скільки людей загинуло й гине, не вилікувані вчасно! Медицина хвалиться й пишається тим, що вона вже потроху перемагає бацили, всякі стрептококи, спірохети, гонококи та віруси. Але ви також бачили і наслідки цих, часто невдало залікованих уже хвороб — ви, бачили і анеміків, і табетиків, і божевільних, і паралітиків. Ви бачите дітей-рахітиків, породжених від туберкульозників, сифілітиків чи недокрівників.
Тифи, чума, холера, грип, віспа, скарлатина, дифтерит, сап! Ви чули, як хвалиться медицина, що вона вміє боротися з епідеміями, що вона способом завчасних щеплень уміє уникнути страшних і тяжких пошестей? Так, ви знаєте це. І щоразу запитуєте себе — а чи не можна зробити так, щоб пошестей тих і зовсім не було?
Нежить, катари, запалення, бронхіти, мігрені, хвороби серця, шлунка, нервових шляхів! Як звикли ми до явищ в нашому побуті, як звикли ми нехтувати ними — дурницями, не хворобами, а “нездужанням”! А чи знаєте ви, на скільки скорочує людське життя один бронхіт, на скільки довше жили б ви, якби минулого року не хворіли на коліт, і як радісно прожили б ви до кінця днів своїх, коли б не трапилося вам дістати цих проклятих перебоїв серця? Чи підрахували ви, скільки часу й творчої праці, таких потрібних людству, викрадають у людства ці прокляті дрібні хвороби? Кожний з людей досяг би втричі більше за своє життя, а зібрані докупи марно загублені години хвороб і нездужань склали б таку величезну силу енергії-праці, що нею можна було б за день зруйнувати старий світ і за рік збудувати інший, новий, незрівнянно кращий.
Хвороба! Чому не знищить її медицина? Це ж вона покликана боронити людський організм, боронити ціле людство!
Чому медицина тільки “лікує” хвороби, коли ми вимагаємо від неї зовсім знищити їх? Щоб цих хвороб зовсім і не було? Чому?
А тому, що з часів Гіппократа — першого сміливого систематизатора засад послідовної медицини — наука лікування людини немазаним, волами запряженим возом плентається в хвості історії. І людство, скалічене соціальними устроями, побудованими на експлуатації людини людиною, здобуло за цей час дві з половиною тисячі нових, раніше незнаних хвороб. Тому, що медицина тільки “лікує”. Тому, що медицина обрала за свій об’єкт тільки хвору, а не, як слід було б, здорову людину. Тому, що медик прибуває до хворого, як пожежник на пожежу гасити вогонь лиха, і, як пожежник, мало цікавиться тим, чи будують доми так, щоб пожежа була взагалі неможлива.
Що вміє сучасна медицина?
Вона вміє одрізати хвору ногу.
Але медицина не завжди вміє зробити, щоб нога не захворіла.
Геть медицину!
Хай живе медицина!
Соціальні хвороби може знищити соціальна революція, а не тільки медичний препарат. Бо соціальна революція тільки одна здатна знищити ту сферу, в якій розвиваються й множаться умови для пошестей та інфекцій. І соціальна революція тільки одна може дати медицині і найширші перспективи для лікування, і новий метод соціальної профілактики, що унеможливить виникнення й поширення соціальних хвороб.
Так геть медицину, відірвану від умов життя!
І хай живе медицина в спілкуванні з соціальною революцією!
Майданчик, на якому були розташовані будівлі Спектрарія, був зовсім безлюдний. Будівлі стояли самотні, полискуючи проти сонця своїми химерними скляними гранями. З-за кущів алеї назустріч експедиції з’явилася грандіозна постать асистента Ями. Він привітав усіх і пішов попереду. Думбадзе поцікавився в нього, чому це так порожньо на майданчику.
— Зараз опівдні, - відповів Яма, — саме почалися лікувальні процедури.
В кінці алеї, недалеко від великого корпусу з каменю й полотна, в зелені кущів показалася невеличка будівля, якої раніш подорожні не помітили: вона була зовсім захована в гущавині. Це був невеличкий одноповерховий домик з великими матового скла вікнами й плескатою покрівлею. Ввійшовши до нього, гості побачили, що й плеската покрівля була з такого ж матового скла.
— Це наша приймальня й сортувальня, — пояснив Нен-Сагор. — Сюди прибувають хворі, тут провадиться медичний огляд, і звідси їх направляють в той чи інший корпус, залежно від діагнозу.
В цей час покої приймальні були порожні: прийом закінчився. Обладнано покої приймальні було дуже доскот нально, — скрізь стояли різні лікарські пристрої, попід стінами височіли великі шафи з різними інструментами. Чергова фельдшерка — літня жінка, висока й кремезна — сиділа в останній кімнаті й писала щось у велику книгу. Вона гаряче привітала Нен-Сагора й віддала чемний уклін усім іншим. 3 сер О похмуро скосили очі на її голизну.
— Сьогодні прийнято двох, — поінформувала вона. — Вони прийшли з долини: старий чередник з-під Мардана та жінка здалеку, з Хагана. В старого чабана плеврит, я відіслала його в палату для катариків, в жінки тяжке запалення після хвороби, її я поклала до ліжка в палаті жіночих недуг.
— Добре, Надо, — сказав Нен-Сагор, — я буду в механічному корпусі. Ми почнемо з механічного, там зараз саме повне навантаження процедур. Це буде для вас цікаво.
Всі мовчки погодилися. Експедиція попростувала до великого кам’яного будинку.
За вхідними дверима був невеличкий вестибюль. У ньому стояло багато нош і колясок на пневматичному ході, Скляна кабіна ліфта чекала біля площадки.