— О сер! — люто загримав сер Освальд Кеммері.
— Так, сер, — приєднався до них і сер Олівер Вебенс.
Вони ладні були наговорити безневинному господареві цілу купу неджентльменських слів, але тут, услід за Нен-Сагором, до покою ввійшла місіс Ліліан, і обурені джентльмени не. наважилися виголосити ці слова. До того ж усі вони були без комірців, і це остаточно зв’язало їм язики перед дамою. Вони навіть ладні були зразу ж ретируватися з тисячею пробачень. Сер Олівер Вебенс і почав уже задкувати.
Але в цей час до кімнати увійшов і комісар поліції.
— Пробачте, джентльмени, — сказав він, — але ми одержали зовсім певні відомості, що тут, у цьому містечку, стала на ночівлю банда повстанців.
— Банда?
— Повстанців?
— Тут?
3 сер О зразу перелякано заточилися.
— Чому ж ви не затримаєте їх?
— Що ж ви розбалакуєте?
— Де вона?
— За нашими відомостями, вона ще надвечір перейшла через гори й захопила Геліополь.
— Ще надвечір?
Сер Овен Прайс, почувши за собою могутню руку свого друга, губернатора, нарешті опанував себе і прибрав свого звичайного джентльменського вигляду. Він запнув халата й прикрив рукою своє голе горло.
— Пробачте, місіс, — схилився він до місіс Ліліан, що з великою цікавістю слідкувала за цією сценою.
Потім він, уже зовсім спокійно, обернувся до комісара:
— Ви помиляєтеся, сер. Ваші відомості зовсім не відповідають дійсності. Як вірний син Британської імперії, я повинен допомогти вам. Цілком очевидно, що поліція стала жертвою ворожої провокації. Цілком очевидно, що вас навмисне скеровано на фальшивий слід. Ми приїхали сюди ще минулого ранку, і повинен запевнити вас, сер, що за цей час ні одного повстанця і близько не видно було.
Сер Овен Прайс не брехав і вже, певна річ, не збирався прикривати повстанців. Сер Овен Прайс таки говорив правду. Він справді не бачив повстанців.
Сер Освальд Кеммері та сер Олівер Вебенс поспішили підтримати його.
Вони негайно ж категорично засвідчили, що за цілий цей день — ні вранці, ні вдень, ні надвечір — вони не бачили жодного повстанця.
Місіс Ліліан привітно всміхнулася до комісара.
Нен-Сагор похмуро повернув до нього своє невдоволене обличчя:
— Ви чуєте, сер? Якщо ви не хотіли йняти віри нам, індам з крові, то, я сподіваюся, вас задовольняють свідчення цих трьох джентльменів? Нехай, сер, тепер стане вам соромно!
Комісар поліції справді розгубився.
— Але ж відомості були цілком певні й офіціальні…
— Сер! — зірвався сер Овен Прайс. — Ви наважуєтеся, сер, висловити недовір’я до моїх слів? Ваше прізвище, сер? Відправляйтеся негайно до вашого губернатора і перекажіть йому, що сер Овен Прайс, терапевт, член президії Королівського медичного товариства і повноважний голова королівської ревізійної комісії сказав вам, що ви — нахаба!
Комісар спохмурнів, але чемно схилився:
— Гаразд, сер президент, я виконаю це, покінчивши тут з моїми службовими обов’язками.
Після того комісар попростував до дверей. Коли він проходив повз Коломійця й Думбадзе, Думбадзе дружньо ляснув його по плечу.
— Не вдавайсь у журбу. Ці джентльмени страшенно великі начальники і, звісно, люблять нагримати. Але, як їхній особистий секретар, я обіцяю тобі, що сер президент забуде за свою загрозу і не поскаржиться на тебе губернаторові. А тепер паняй!
Приятеля треба скрізь мати. Надто добре мати його серед комісарів поліції.
Таким чином, чергове засідання повноважної ревізійної комісії та чергову доповідь Нен-Сагора довелося відкласти геть на пізніше: 3 сер О були надміру схвильовані нічними подіями, і безсонна ніч вимагала компенсації. За загальною згодою це засідання перенесено аж на після обід.
Беручи до уваги всі вищеописані події, зроблено навіть певне порушення в загальному, ніколи не порушуваному, регламенті й розпорядку Сольготелю: в спальних кімнатах повноважних членів комісії дозволено повісити густі штори і спустити їх аж до окремого розпорядження постояльців цих кімнат.
3 сер О спокійно проспали аж до другої години по півдні.
Думбадзе і Кодомієць, навпаки, встали дуже рано. Нічні події не вплинули на лад їхнього життя. Рівно о восьмій вони вже поснідали в залі Сольготелю.
Щоб так чи інакше використати вільний час до післяобідньої пори, Думбадзе з Коломійцем вирішили зробити невеличку прогулянку в околиці Геліополя: вони хотіли детальніше обізнатися з цією місцевістю та з її мешканцями.
Вони вийшли на майдан і рушили головною вулицею в напрямі до південної дороги, щоб, звернувши в бічну вулицю, вийти до озера, оселі Нен-Сагора та заозерних заводів.
Але навіть не змовляючись наперед, вони в цю вуличку не звернули, обминули її і, лишивши з правого боку озеро й заводські корпуси, пішли просто південним шляхом. Цей шлях приводив до перевалу через кратер, що з його верховини розстилався краєвид на північ Пенджабської рівнини, на місто Мардан та його околиці.
їм кортіло зійти на ці верховини й глянути з них туди, звідки прийшов учора закривавлений гурт переможених повстанців і звідки, вслід за ним, прибасував нічний загін кавалерії з поліцейським комісаром.
Коломієць передбачливо захопив добрий бінокль: користаючи з безпробудного сну повноважних членів ревізійної комісії, він взяв його з нічного столика сера Олівера Вебенса.
— Чортівська країна ця Індія! — розмірковував Думбадзе. — Понад триста мільйонів населення, сама не більша від європейської частини СРСР, а скільки порожнього, скільки незаселеного місця! Ви пригадуєте, як ми летіли через Пенджаб, під нами майже цілий час стелилася гола рівнина? Тільки по річних долинах і натрапляло око на невеличкі селища. Яка ж надзвичайна щільність заселеності повинна бути тут, в Індії? Майте ще на увазі, що мало не третину Індії вкривають ліси, джунглі та гірські пасма… Не хотів би я бути сином цієї країни.
— А проте ви таки ним і є.
— Як?
- Іранське походження європейських народів…
— Ага, ну да! Ви про давню історію? Ні, я говорю про сучасну Індію. Очевидно, — засміявся Дубадзе, — треба незабаром чекати чергового в історії розселення індів.
— Навряд. Ми з вами, радянські люди, знаємо інший шлях для впорядкування й унормування перезаселеного світу.
— Ви праві. І для Індії цей шлях уже не такий довгий. Класово-пролетарський рух з кожним роком більшає та міцнішає, очолює боротьбу за національне визволення і заступає давню релігійно-кастову національну боротьбу. Дев’ять мільйонів організованого індійського пролетаріату роблять своє діло. Це ж другий рік у “найкращій перлині англійської корони” неспокійно. Перлина випаде — це факт. Від 1857 року, коли англійці придушили останнє грандіозне сипайське повстання і тим ствердили своє панування на Сході, не було в Індії такого масового визвольного руху, як зараз, в тридцятих роках. Але тоді повстання йшло тільки під гаслами релігійно-національного визволення — його організовували індійські феодали, бажаючи здобути собі з національною незалежністю й виключне право на визиск індусів. Сьогодні стан цілком одмінний: гасла національної боротьби бринять, як гасла визволення всього народу, поширюються й зміцнюються новими для індуса гаслами — гаслами боротьби проти англійських загарбників-імперіалістів, а заразом проти власної буржуазії, дарма чи заспілкованої з англійським капіталізмом, чи заклопотаної ідеєю власної капіталістичної державності…
Коломієць перебив речистого Думбадзе, невдоволено звівши брови:
— Для чого ви вживаєте цей фальшивий термін “індуси, індуський”?
— Тобто як?
— Невже невідомо вам, що називати все населення Індії “індусами” так само безглуздо, як… як, скажімо, всіх жителів колишньої Російської імперії — православними? Слово “індус” зовсім не визначає народності. В Індії живе більше народів, як у вас на Кавказі. Навіть офіціальна наука нараховує понад двісті різних мов на території Індії. “Індуси” — це лише частина, правда, більша частина індійців, що належить до “інду”. Звідси — “індус”. А на жителів Індії загалом давайте умовимося говорити інди або індійці.