— Я знаю, що маю інакший вигляд.
— Та ні, — збрехала Джул. Вона поцілувала Патті у щоку.
— Я більше так не можу, — сказала Патті. — Зранку увесь час перед дзеркалом, незручне взуття. Макіяж на обличчі.
Джул сіла.
— Раніше я фарбувалася для Ґіла, — Патті вела далі, — і для Іммі, коли вона була маленькою. Раніше вона говорила: «Матусю, завий волосся! Давай, нанось блискітки!» Зараз приводу немає. Я вирішила зробити перерву в роботі. Одного разу мені спало на думку: «Мені не треба турбуватися». Я просто вийшла з дверей — і це була така полегкість, що я і не можу описати. Але знаю, що це тривожить людей. Мої друзі хвилюються. А я думаю: нехай. Я втратила Імоджен. Я втратила Ґіла. Ось зараз — це я.
Джул прагнула сказати правильні слова, але не знала, що саме треба — поспівчувати чи відволікти.
— Я про таке читала книжку в колежі, — вимовила вона.
— Про що?
— Про те, як тримати себе у повсякденному житті. Один хлопець, Гоффман, гадав, що у різних ситуаціях люди поводяться по-іншому. Що особистість змінюється. Це зветься пристосуванням.
— Ти маєш на увазі, що я припинила себе демонструвати?
— Або ви робите це по-іншому. Існують різні версії «я».
Патті підняла меню, відтак простягла руку і торкнулася руки Джул.
— Тобі слід повернутися до коледжу, солоденька цукерочко. Яка ти розумна.
— Дякую.
Патті подивилася Джул у вічі.
— Я чудово відчуваю людей, ти знаєш, — сказала вона, — і в тобі так багато потенціалу. Ти голодна і смілива. Сподіваюся, ти знаєш, що можеш стати ким завгодно у цьому світі.
Підійшов офіціант і прийняв замовлення на напої. Принесли кошик із хлібом.
— Я привезла вам каблучки Імоджен, — сказала Джул, коли метушня скінчилася. — Я мусила надіслати їх поштою раніше, але…
— Розумію, — урвала її Патті, — важко було їх відпустити.
Джул кивнула. Вона передала тонкий паперовий пакунок. Патті зняла клейку стрічку. Всередині було вісім старовинних обручок, усі з вирізьбленими тваринами або мали форму звірів. Іммі їх колекціонувала. Вони були кумедні й незвичайні, старанно продумані — усі в різних стилях. Дев’яту каблучку досі носила Джул. Іммі віддала її. Це була нефритова змія на правому підмізинному пальці.
Патті почала тихенько плакати у серветку.
Джул глипнула на колекцію. Кожна з цих обручок у той чи інший час була на тендітних пальцях Іммі. Вона, засмагла, стояла у тій ювелірній крамниці на Віньярді.
— Покажіть мені найнезвичайнішу каблучку, яка у вас є, — сказала вона крамарю. А потім:
— Ця для тебе, — вона подарувала Джул обручку-змію, і Джул ніколи не знімала її, і зараз також, хай навіть вона більше на неї не заслуговує, а можливо, ніколи й не була її гідна.
Джул почало нудити. Відчуття, що з’явилося глибоко у шлунку, поширилося горлом, стиснувши його.
— Вибачте.
Вона підвелася і спотикаючись попрямувала до жіночої вбиральні. Ресторан обертався навколо неї. Темрява заслала куточки очей. Джул стиснула спинку порожнього стільця, прагнучи віднайти рівновагу.
Вона захворіє. Або знепритомніє. Або обидва варіанти. Тут, у «Айві», в оточенні цих бездоганних людей, там, де вона не заслуговує перебувати, осоромивши бідну, нещасну матір подруги, яку та не достатньою мірою любила, або ж любила занадто.
Джул дісталася туалетної кімнати і схилилася над раковиною.
Нудота не припинилася. Її горло стискалося знову і знову.
Вона зачинилася в кабінці та сперлася на стіну. Її плечі тремтіли. Вона пробувала викликати блювання, але нічого не виходило.
Джул стояла у кабінці, трясучись та намагаючись відновити подих, аж поки її не перестало нудити.
Повернувшись до раковини, вона витерла мокре обличчя паперовим рушником. Потім занурила пальці у холодну воду і притисла їх до опухлих очей.
У кишені її сукні лежала червона помада. Джул підмалювала нею губи, наче вдягла броню, і пішла до Патті.
Коли Джул повернулася до столика, вже спокійна Патті розмовляла з офіціантом.