Джульєтта різко вдарила одного хлопця ліктем у м’який живіт, потім розвернулася та всією вагою наступила йому на ногу і загатила коліном у пах.
Уперше вона вдарила когось за межами занять із бойових мистецтв. Уперше їй довелося.
Гаразд, нагальної потреби в цьому не було. Вона хотіла. Їй сподобалось.
Коли цей хлопчик, кашляючи, нахилився вперед, Джул повернулася і ляснула іншого по обличчю тильним боком долоні. Його голова відкинулась назад, тож Джул смикнула хлопця за футболку і прокричала у його жирне вухо: «Я не твоя власність, щоб торкатися!»
Їй кортіло побачити страх на обличчі цього хлопчика, побачити, як його друг скрутиться на сусідній лавочці. У школі ці двоє завжди поводилися зухвало, нічого не боялися.
Прищавий працівник галереї підійшов і вхопив Джульєтту за руку.
— Тут не можна битися, міс. Боюся, вам доведеться піти.
— Ти хапаєш мою руку? — запитала Джул. — Проте я не хочу, щоб ти хапав мене.
Він швидко відпустив руку.
Він боявся Джул.
Він був на шість дюймів вищий від неї і принаймні на три роки старший. Він був дорослою людиною, і він боявся її.
Їй це подобалося.
Джульєтта вийшла з галереї. Вона не хвилювалася, що хлопці рушать за нею. Їй здавалося, що вона в кіно. Вона не знала, що може подбати про себе таким чином, не знала, що сила, яку вона зрощувала на заняттях і в тренажерній залі, дасть плоди. Вона зрозуміла, що сама собі створила зброю. Можливо, саме це вона і збиралася зробити.
Джул мала той самий вигляд, як і всі, але після цього побачила світ по-іншому. Бути фізично сильною жінкою — це вже щось. Якщо тебе важко поранити, то ти можеш іти куди завгодно й робити що завгодно.
Кількома поверхами нижче, у передпокої готелю «Ріо», Джул побачила покоївку, яка штовхала візок. Сорок доларів на чай — і в неї з’явилася кімната, в якій можна поспати до пів на четверту. Час реєстрації розпочинався о четвертій годині дня.
Ще одна ніч здобування гаманців, іще одна нагода відіспатись — і Джул вже могла купити непримітну стару автівку в зачуханого типа на стоянці. Вона сплатила готівкою. Джул забрала свій багаж із автовокзалу і заховала додаткові посвідчення вглиб у підкладку гетчбеку.
Вона проїхала через кордон до Мексики з паспортом Аделаїди Бель Перрі.
16
Остання недiля лютого 2017 року
Лондон
За три місяці до прибуття Джул у Мексику, на її дивані Форрест Сміт-Мартін трощив маленькі морквинки своїми білосніжними рівними зубами. Він уже п’ять діб ночував у її лондонський квартирі.
Форрест — це колишній хлопець Іммі. Він завжди поводив себе так, ніби не вірив жодному слову Джул. Якщо вона сказала, що їй подобається лохина, то він піднімав брови, ніби мав великі сумніви щодо цього. Якщо вона казала, що Іммі вилетіла до Парижа, він розпитував її про те, де саме зупинилась Іммі. Через нього Джул почувалася незатишно.
Блідий і худий Форрест належав до категорії сухорлявих чоловіків, яким незручно поруч із жінками, мускулистішими за них. Його суглоби здавалися кволими, а тканий браслет на лівиці виглядав брудним. Він вивчав світову літературу в Єльському університеті. Йому подобалося, щоб люди знали про те, що він там вчиться, тому й часто згадував про цей університет у розмовах. Він носив маленькі окуляри, відпускав бороду, що ніколи не проростала, а довге волосся збирав у чоловічий пучок на маківці. Йому було двадцять два роки, і він працював над своїм романом.
Просто зараз він читав книжку, перекладену з французької мови. Альбер Камю. Він вимовляв як Каму. Він не просто сидів на дивані, а лежав, спершись на лікоть, у футболці й шортах-боксерах.
Форрест був у квартирі через смерть Іммі. Він сказав, що хоче спати на розкладному дивані в кімнаті, щоб бути поруч із речами Імоджен. Не раз Джул бачила, як він витягає одяг Іммі з шафи і нюхає його. Кілька разів він вивішував речі з віконних рам. Він знайшов старі книжки Імоджен — ранні видання «Ярмарку марнославства» та інші романи вікторіанської епохи — і звалив їх у купу біля свого ліжка, нібито йому треба було їх побачити, перш ніж заснути. Потім він підняв сидіння унітазу.
Форрест і Джул розбиралися зі смертю Іммі з цього кінця Лондона. Ґіл і Патті застрягли в Нью-Йорку через недугу Ґіла. Подружжю Соколофф удалося прибрати інформацію про самогубство з усіх газет. Вони сказали, що не хочуть публічності, та, за словами поліції, у цьому не було жодного порушення. Попри те що тіло Імоджен не знайдено, ніхто не сумнівався, що сталося. Іммі залишила записку в хлібниці.