Усі вирішили, що вона була пригнічена. Люди весь час стрибають у Темзу, так сказали у поліції. Якщо хтось збільшив свою вагу перед стрибком — а саме це збиралася зробити Імоджен, судячи з записки, — то невідомо, скільки часу мине, доки тіло знайдуть.
Тепер Джул сиділа поруч із Форрестом і перемикала телевізійні канали. Нічні програми BBC. Цілісінький день вони разом снували кухнею Іммі, пакуючи речі на прохання Патті. Це був довгий і емоційний процес.
— Ця дівчина схожа на Іммі, — сказав Форрест, тицяючи в акторку на екрані.
Джул похитала головою.
— Мені так не здається.
— Так, схожа, — наполягав Форрест. — Як на мене, так.
— Навіть і близько не схожа, — заперечила Джул. — У неї просто коротка зачіска. Люди гадають, що я теж схожа на Іммі здалеку.
Він пильно подивився на неї.
— Ти не схожа на Іммі, Джул, — відказав він. — Імоджен була в мільйон разів гарнішою, аніж ти колись станеш.
Джул уп’ялась у нього очима.
— Не знала, що від сьогодні ми стали ворогами. Я типу втомилася. Ми можемо просто проїхати це чи ти справді хочеш посперечатися?
Форрест нахилився до неї, відклавши Камю.
— Імоджен позичала тобі гроші? — запитав він.
— Ні, не позичала, — чесно відповіла Джул.
— Ти хотіла переспати з нею?
— Ні.
— Ти спала з нею?
— Ні.
— У неї з’явився новий хлопець?
— Ні.
— Є щось, чого ти мені не розповідаєш.
— Існує шістсот речей, про які я тобі не кажу, — промовила Джул. — Тому що я приватна особа. І щойно померла моя подруга. Мені сумно, і я намагаюсь упоратися з цим. З тобою все гаразд?
— Ні, — сказав Форрест, — мені треба зрозуміти, що трапилося.
— Дивись. Правило, за яким ти залишаєшся в цій квартирі, — ти не ставиш Джул мільйон запитань щодо особистого життя Іммі. Або особистого життя Джул. Тоді ми можемо домовитися. Добре?
Форрест насупився.
— Правило цієї квартири? Про що ти торочиш, що за правило?
— Кожне місце має правила. Коли приходиш у нове місце, ти дізнаєшся про них. Наприклад, якщо ти гість, то вивчаєш правила поведінки та пристосовуєшся. Так?
— Можливо, це ти так чиниш.
— Це те, що роблять усі. Ти працюєш над тим, наскільки голосно розмовляєш, як сидиш, що можна сказати, а що буде грубістю. Це називається «бути людиною в суспільстві».
— Ні, — Форрест неквапливо схрестив ноги, — я не така фальшивка. Я просто роблю те, що мені подобається. І знаєш що? Досі це не становило проблеми.
— Тому що ти — це ти.
— Що це означає?
— Ти хлопець. У тебе багато грошей, ти білий, у тебе справді гарні зуби, ти закінчуєш Єльський університет, список триває.
— І що?
— Інші люди пристосовуються до тебе, козел. Ти гадаєш, що немає жодної адаптації, але ти до біса сліпий, Форресте. Вона навколо тебе постійно.
— Ось у чому справа, — сказав він. — Добре, визнаю.
— Дякую.
— Але якщо кожного разу думаєш про всю цю маячню, стикаючись із новою ситуацією, то з тобою щось серйозно не так, Джул.
— Моя подруга мертва, — відрубала вона. — Ось що зі мною не так.
Іммі не розповідала своїх таємниць Форресту. Вона ділилася ними із Джул.
Джул зрозуміла це на ранній стадії, ще до того, коли Іммі назвала їй своє ім’я, дане під час народження, і до того, як у будинку на Віньярді з’явилася Брук Леннон.
Це було четверте липня, невдовзі після того, як Джул уперше переїхала. Іммі знайшла рецепт тіста на піцу, яку треба готувати на відкритому грилі. Вона возилась із дріжджами на кухні. Вона запросила друзів, які приїхали на відпочинок і яких вона зустріла кілька днів тому на фермерському ринку. Вони прийшли та пригостилися. Все було добре, але вони захотіли рано піти. «Їдьмо до міста, подивимося на феєрверки, — запропонували вони. — Ми не можемо їх проґавити. Поквапмося».
Джул знала, що Імоджен ненавидить скупчення людей на велелюдних заходах. За головами людей їй нічого не видно. І завжди забагато шуму.
Форресту, схоже, було однаково. Він просто сів у машину разом із гостями, затримавшись лише для того, аби прихопити пачку печива з комори.
Джул стояла позаду. Вони з Іммі залишили посуд для прибиральника і перевдяглися в купальники. Джул наповнила джакузі, а Іммі принесла високі склянки газованої води з лимоном.
Деякий час вони сиділи мовчки. Вечір став прохолоднішим і вода парувала.
— Тобі тут подобається? — нарешті запитала Іммі. — У моєму будинку? Зі мною?