— Потім одного тижня я подумала, що вагітна, — провадила Іммі. — Джул, уяви собі: я названа дитина, і ось я вагітна дитиною, яку, можливо, віддам на усиновлення. Або зроблю аборт. Батьком дитини є хлопець, якого мої батьки, побачивши раз, списали як гульвісу — через його колір шкіри та зачіску, — і я гадки не маю, що вдіяти. Тому протягом тижня я не відвідую заняття, а читаю розповіді про аборти, які люди публікують в Інтернеті. Потім у мене нарешті почалася менструація, і я пишу смс Ісааку. Він кидає все, приходить до мене у гуртожиток — і рве зі мною.
Іммі закрила обличчя руками.
— Я ніколи не була такою наляканою, як того тижня, — вела вона далі, — коли гадала, що всередині мене є дитина.
Тієї ночі, коли Форрест повернувся з феєрверків, Імоджен уже спала. Джул досі не спала і дивилась телевізор на дивані у вітальні. Вона попрямувала за ним, коли він порився в холодильнику і знайшов собі пиво й свинячу відбивну на грилі, що лишилася з вечірки.
— Ти вмієш готувати? — запитала вона його.
— Я можу зварити локшину. І нагріти томатний соус.
— Імоджен справді молодчинка.
— Ага. Добре нам, так?
— Вона завзято працює на кухні. Вона навчилася готувати, переглядаючи відео і читаючи куховарські книги з бібліотеки.
— Хіба? — м’яко запитав Форрест. — Агов, а крамбл[19] лишився? Мені життєво необхідний крамбл просто зараз.
— Я його з’їла, — відказала Джул.
— Щаслива дівчинка, — промимрив він. — Ну тоді добре. Я збираюся попрацювати над своєю книгою. Уночі мій мозок працює найкраще.
Однієї ночі, після того тижня, коли Форрест залишався в Джул у Лондоні, він купив два квитки на виставу «Зимова казка»[20] Королівської шекспірівської компанії. Це треба було зробити. Вони мусили вийти з квартири.
Вони сіли на Ювілейну лінію метро, потім на Центральну до зупинки Святого Павла і попрямували до театру. Дощило. Оскільки ще протягом години вистава не розпочнеться, вони знайшли паб і замовили рибу с картоплею фрі. У залі було темно, а на стінах висіли дзеркала. Вони перекусили.
Форрест багато розповідав про книжки. Джул запитала його про Камю, якого він читав, про L’Étranger[21]. Вона змусила його пояснити сюжет, у якому йшлося про хлопця з мертвою матір’ю, котрий убиває іншого хлопця, а потім потрапляє за це до в’язниці.
— І це містерія?
— Зовсім ні, — відповів Форрест. — Містерії увічнюють статус-кво. Усе завжди завершується наприкінці. Порядок відновлено. Але насправді порядку не існує, чи не так? Це штучна конструкція. Весь жанр містичного роману підкріплює гегемонію західних уявлень про причиновий зв’язок. У L’Étranger ви знаєте усе, що відбувається, з самого початку. Нічого не треба з’ясовувати, тому що людське існування в кінцевому підсумку безглузде.
— О, коли ти вимовляєш французькі слова, це так сексуально, — сказала йому Джул, потягнувшись до його тарілки і взявши картоплю. — Жартую.
Коли принесли рахунок, Форрест дістав свою кредитну карту.
— Я пригощаю, завдяки Ґейбу Мартіну.
— То твій батько?
— Так. Він сплачує рахунки цієї дитиночки, — Форрест постукав карткою, — доки мені не виповниться двадцять п’ять. Тому я маю змогу працювати над своїм романом.
— Щасливчик. — Джул узяла картку. Вона запам’ятала номер, перевернула кредитку і запам’ятала код на задньому боці картки. — Ти навіть не подивишся на рахунок?
Форрест розсміявся, забрав у Джул картку і штовхнув її через стійку.
— Ні. Рахунок іде до Коннектикуту. Але я намагаюся усвідомлювати свої привілеї і не сприймаю це як належне.
Поки вони під дрібним дощем ішли решту шляху до Барбікан-центру[22], Форрест тримав над ними парасольку. Він купив програмку — такі ви можете придбати в лондонських театрах — із купою світлин та історією створення. Вони сіли у темній залі.
Під час перерви Джул притулилася до стіни у вестибюлі й спостерігала за натовпом. Форрест пішов до туалету. Джул слухала акценти театралів: лондонський, йоркширський, ліверпульський. Бостонський, звичний американський, каліфорнійський. Південноафриканський. Знову лондонський.
Дідько.
Паоло Вальярта-Беллстон був тут.
19
Класичний англійський десерт із фруктів, запечених під скоринкою з крихт пісочного тіста.
22
Центр виконавчих мистецтв у Лондонському Сіті, найбільший у своєму роді в Європі. У Барбікані відбуваються концерти класичної та сучасної музики, театральні вистави, демонстрації фільмів і художні виставки.