Вони не мають зустрітися. Паоло взагалі не мусить бачити Форреста.
— Послухай, мені треба…
Біля її ліктя з’явився Форрест. Він був виснаженим і сутулим.
— Ти знайшла друга, — сказав він Джул таким тоном, наче розмовляв із цуценям.
Треба негайно йти. Джул підвелася.
— Я зле себе почуваю, — сказала вона. — Голова болить, та й нудить. Можеш відвезти мене додому? — вона схопила зап’ясток Форреста і потягла його до дверей вестибюля.
— Ти була в порядку хвилину тому, — промимрив він, плентаючись за нею.
— Рада була побачитися, — гукнула вона до Паоло. — Бувай.
Вона сподівалася, що Паоло залишиться на своєму місці, але той підвівся й рушив за Джул і Форрестом до дверей.
— Я Паоло Вальярта-Беллстон, — сказав він, осміхаючись Форресту, коли вони прямували до виходу, — друг Імоджен.
— Нам треба йти, — сказала Джул.
— Форрест Сміт-Мартін, — відповів Форрест. — Тож ти чув?
— Ходімо, — наполягала Джул, — зараз.
— Чув про що? — запитав Паоло. Він не відставав, коли Джул витягнула Форреста на вулицю.
— Вибачте, вибачте, — сказала Джул. — Зі мною щось не те. Спіймай таксі. Будь ласка.
Вони опинилися на вулиці під зливою, Барбікан-центр має довгі проходи, що ведуть на вулицю. Джул витягла Форреста просто на тротуар.
Паоло зупинився під навісом будівлі, не бажаючи змокнути.
Джул упіймала таксі. Залізла. Дала адресу квартири у Сент-Джонс-Вуд.
Потім вона глибоко зітхнула і зібралася з думками. Вона вирішила, що розповісти Форресту.
— Я залишив піджак на своєму місці, — поскаржився він. — Тобі погано?
— Ні, не зовсім.
— Тоді що то було? Чому ми повертаємося додому?
— Цей хлопець мене діставав.
— Паоло?
— Так. Він увесь час мені телефонує. Типу купу разів на день. Смс. Електронні листи. Здається, він стежить за мною.
— Дивні в тебе взаємини.
— Це не взаємини. Він не приймає відповідь «ні». Ось чому мені треба було забратися звідти.
— Паоло-щось-Беллстон, так? — запитав Форрест. — Таке було його ім’я?
— Так.
— Він пов’язаний зі Стюартом Беллстоном?
— Я не знаю.
— Але ж таким було прізвище? Беллстон? — Форрест видобув свій мобільник. — У Вікіпедії написано: так, син Стюарта Беллстона, скандал з торгівлею, бла-бла-бла, його син — Паоло Вальярта-Беллстон.
— Гадаю, так, — відповіла Джул. — Я намагаюсь якомога менше думати про нього.
— Беллстон, це смішно, — промовив Форрест. — Імоджен зустрічалася з ним?
— Так. Ні, — Джул була схвильована.
— Яка з відповідей?
— Їхні родини знайомі. Ми зіткнулися з ним, коли вперше потрапили до Лондона.
— А тепер він переслідує тебе?
— Так.
— І тобі ніколи не спадало на думку, що про цього сталкера Беллстона, можливо, варто б розказати в поліції, яка розслідує зникнення Іммі?
— Він не має до цього жодного стосунку.
— Він може бути причетний. Багато речей, які не складаються.
— Іммі наклала на себе руки, ось і все, — відрубала Джул. — Вона була пригніченою, вона більше тебе не кохала, а мене любила недостатньо, щоб лишитися серед живих. Припини поводитися, ніби щось іще могло статися.
Форрест закусив губу, і вони їхали мовчки. За хвилину-дві Джул озирнулась і побачила, що він плаче.
Уранці Форрест зник. На розкладному дивані його не було. У комірчині щезла його сумка. Кімнатою не розкидані його ворсисті чоловічі светри. Зникли його ноутбук і французькі романи. Він лишив свій брудний посуд у раковині.
Джул не сумуватиме за ним. Вона ніколи не воліла б побачити його знову. Але вона не хотіла, щоб він пішов, не пояснивши чому.
Що вчора Паоло сказав Форресту? Лише «Я друг Імоджен» і «Чув про що?», а ще своє ім’я. Це все.
Форрест не чув, як Паоло назвав Джул «Імоджен». Або чув?
Ні.
Можливо.
Ні.
Чому Форрест хотів, щоб поліція взяла в розробку Паоло? Невже він думав, що Імоджен переслідували і вбили? Чи він гадав, що в Імоджен був романтичний зв’язок із Паоло? Він думав, що Джул бреше?
Джул зібрала валізи і поїхала на інший кінець міста, до молодіжного гуртожитку, про який вона читала.
15
Третiй тиждень лютого 2017 року
Лондон
За вісім днів до того, як Джул поїхала до молодіжного гуртожитку, вона зателефонувала Форресту на мобільний з лондонської квартири. Її руки тремтіли. Вона сиділа на кухонному столі поряд із хлібницею, звісивши ноги. Це було рано-вранці. Їй захотілося подзвонити.
— Агов, Джул, — сказав Форрест. — Імоджен повернулася?