Вона мала зустрітися з Паоло о восьмій годині. Тричі вона чистила зуби і двічі перевдягалася. Потім набризкалася парфумами з ароматом жасмину.
Коли Джул помітила його — він чекав біля каруселі, де вони домовилися зустрітися, — вона майже розвернулась і пішла геть. Паоло спостерігав за вуличним артистом. Він був щільно замотаний шарфом, щоб протистояти січневому вітру.
Джул сказала собі, що не мусить наближатися до людей. Ніхто не вартий ризику. Вона піде просто зараз, вона вже збиралася вшитись, але Паоло вгледів її, побіг до неї з максимальною швидкістю і, наче маленький хлопчик, зупинився, перш ніж упасти. Він узяв її за зап’ястки, розвернув і сказав: «Боже, це наче у кіно. Чи можеш ти повірити, що ми в Лондоні? Все, що ми знаємо, лежить по той бік океану».
І він мав рацію. Все було по той бік океану.
Сьогодні ввечері все буде добре.
Паоло повів Джул прогулятися вздовж Темзи. Вуличні артисти грали на акордеонах та ходили по вузьких канатах. Потім Паоло із Джул ненадовго зайшли в книгарню, а відтак Джул купила їм обом цукрову вату. Поклавши солодкі рожеві хмаринки до рота, вони рушили до Вестмінстерського мосту.
Паоло взяв Джул за руку, і вона йому це дозволила. Він м’яко розтирав її зап’ясток пучкою великого пальця. По її руці поширювалося тепле хвилювання. Вона була здивована, що його дотик може бути таким втішним.
Вестмінстерський міст — це низка кам’яних сірих та зелених арок над Темзою. Світло від ліхтариків на вершині мосту відбивалось у швидкій річці.
— Найгіршим у цій Країні жахів був Джек-Різник, — сказав Паоло. — Знаєш чому?
— Чому?
— По-перше, тому, що його так і не впіймали. А по-друге, через чутки, що він наклав на себе руки, зістрибнувши просто з цього моста.
— Та йди ти!
— Саме так. Імовірно, він стояв якраз тут, коли стрибнув. Я прочитав це в Інтернеті.
— Цілковита маячня, — сказала Джул. — Ніхто навіть не знає, ким насправді був Джек-Різник.
— Ти маєш рацію, — відповів Паоло, — це маячня.
Потім він поцілував її під вуличним ліхтарем. Наче сцена з фільму. Камені були вогкими від туману і блищали. Їхні пальта майоріли від вітру. Джул здригнулась у нічному повітрі, і Паоло поклав теплу руку їй на шию.
Він поцілував її так, ніби не міг собі уявити, що хоче бути десь іще на планеті, тому що хіба це не приємно і чудово? Начебто він знав, що вона не дозволяє людям торкатися до неї, а йому дозволила, і він був найщасливішим хлопцем у світі. Джул відчула, як річка під нею потекла по її венах.
Вона хотіла бути собою поруч із ним.
Цікаво, чи була вона собою. Якби вона могла бути собою.
І якби хтось міг покохати ту людину, якою вона була.
Вони відійшли одне від одного і хвилину йшли мовчки. Гурт із чотирьох п’яних молодичок прямував до них, перетинаючи міст, похитуючись на високих підборах.
— Не можу повірити, що нас змусили піти, — скаржилась одна з них, ковтаючи слова.
— Вони мали б задовольнитися нашими послугами, ті мерзотники, — додала інша. Їхні акценти були йоркширськими.
— О, він милий, — перша жіночка дивилася на Паоло з відстані в десять футів.
— Як гадаєш, чи хоче він випити?
— Ха! Нахаба.
— Ну, не знаю. Запитай його.
Перша жіночка крикнула: «Якщо ви бажаєте сьогодні відірватися, джентльмене, то можете піти з нами».
Паоло зашарівся.
— Що?
— Ти йдеш? — запитала молодиця. — Лише ти.
Паоло похитав головою. Жінки пішли, гигикаючи, а він спостерігав, поки вони не зійшли з мосту. Потім він знов узяв Джул за руку.
Але настрій змінився. Вони вже не знали, що сказати одне одному.
Нарешті Паоло промовив: «Ти знаєш Брук Леннон?»
Що?
Брук, подруга Імоджен. Що Паоло має спільного з Брук?
Джул ненав’язливо відповіла: «Так, із коледжу Вассара. А що?»
— Брук… вона загинула десь тиждень тому, — Паоло втупився поглядом у землю.
— Як? О ні.
— Я не хотів бути тим, хто скаже про це тобі. Я не міг визначитися, доки зараз не зрозумів, що ви були знайомі, — мовив Паоло. — І потім слова самі зірвалися.
— Звідки ти знаєш Брук?
— Насправді я її не знаю. Вона була подругою моєї сестри з літнього табору.
— Що трапилося? — Джул відчайдушно захотіла почути його відповідь, але її голос був спокійним.
— Стався нещасний випадок. Вона була в парку на півночі від Сан-Франциско. Вона відвідувала деяких друзів, які ходили до коледжу в місті, але ті були заклопотані чимось, тож Брук пішла прогулятися. Це сталося надвечір, коли почало сутеніти. Вона сама була в заповіднику. І вона просто… Брук упала з мосту. З мосту над ущелиною.