— Мені також потрібне взуття.
— Господи, Джул!
— Вибач.
— Бери туфлі на підборах. Отримаєш більші чайові.
Джул запхнула ноги в туфлі. Вони були замалі, але їй це вдалося.
— Дякую.
— Половину чайових також принесеш мені, — сказала Літа. — Це моя найкраща пара.
Джул ніколи не носила такої гарної сукні. Пошита з грубої бавовни денна сукня із квадратним вирізом і широкою спідницею. Вона здивовано спитала, звідки в Літи така річ, але та відповіла, що купила її задешево в комісійці.
Джул вийшла на вулицю в сукні й кросівках, туфлі лежали в сумці. Запах Нью-Йорка в спеку раннього літа плавав у густому повітрі навколо неї: сміття, бідність, амбіції.
Вона вирішила прогулятися Бруклінським мостом. Вона зможе сісти на зелену лінію з боку Мангеттена, і не доведеться робити пересадку.
Коли Джул ішла, сонце вже сяяло. Невиразно вимальовувалися кам’яні вежі. Джул бачила в гавані човни, що залишали сліди на воді. Статуя Свободи була сильною і яскравою.
Здавалося дивовижею, як чужа сукня змусила її відчути себе новою. Це відчуття — бути кимось іншим, перетворитися на когось іншого, бути вродливою і молодою, перетинати цей відомий міст до чогось значущого — саме за ним Джул приїхала до Нью-Йорка.
До сьогоднішнього ранку вона ніколи не відчувала, що перед нею відкриється така можливість.
19
Третiй тиждень червня 2017 року
Кабо-Сан-Лукас, Мексика
Десь понад рік по тому, у готелі «Кабо Інн», о п’ятій ранку Джул попленталася до ванної кімнати, плеснула водою в обличчя і нафарбувала очі. А чому б і ні? Їй подобалася косметика. У неї був час. Вона поклала шар консилеру та пудри, додала димчасті тіні, потім туш і, крім того, майже чорний блиск для губ.
Вона намастила волосся гелем і вдяглася. Чорні джинси, знову чоботи і темна футболка. Занадто тепла, як на мексиканську спеку, але практична. Вона зібрала валізу, випила пляшку води і вийшла з дверей.
Ноа сиділа в холі, притулившись спиною до стіни, тримаючи в руках чашку паруючої кави.
Вона чекала.
Джул замкнула двері номера і, обернувшись, притулилася до них спиною.
От дідько!
Вона гадала, що вільна або майже вільна. Але зараз навпроти неї стоїть перепона.
Ноа мала впевнений вигляд, навіть розслаблений. Вона й далі сиділа із зігнутими ногами, міцно тримаючи пластиковий стаканчик.
— Імоджен Соколофф? — запитала вона.
Стоп. Що?
Ноа думає, що вона Імоджен?
Ну звичайно ж, Імоджен.
Ноа намагалася перемогти Джул за допомогою Діккенса. І хворого батька. І котів, хай би їх чорти узяли. Бо Ноа знала, що всі ці речі спокусять Імоджен Соколофф на бесіду.
— Ноа! — всміхаючись вигукнула Джул, повернувшись до британського акценту BBC і досі притискаючись до дверей номера. — Отакої! Не можу повірити, що це ти тут просто зараз…
— Хочу поговорити з тобою про зникнення Джульєтти Вест Вільямс, — сказала Ноа. — Тобі знайома дівчина з таким ім’ям?
— Перепрошую? — Джул перевісила свою сумку через плече навхрест так, щоб її не можна було легко зірвати.
— Можеш прибрати акцент, Імоджен, — промовила Ноа, повільно підводячись, щоб не розлити каву. — У нас є підстави вважати, що ти використовуєш паспорт Джульєтти. Докази свідчать про те, що ти зімітувала власну смерть у Лондоні кілька місяців тому, після чого переказала свої гроші на її рахунок і привласнила собі її зовнішність; можливо, вона тобі в цьому допомогла. Але станом на сьогодні ніхто її не бачив протягом кількох тижнів. Після того як твій заповіт набув чинності, ми не могли знайти жодних її слідів, аж доки ти не почала послуговуватися кредитними картками під її ім’ям у «Playa Grande». Тобі не здається це знайомим? Кортить подивитися на твої документи.
Джул треба було обміркувати всю цю нову інформацію, але часу вона не мала. Їй довелося діяти просто зараз.
— Думаю, ти мене з кимось переплутала, — відказала вона, не прибираючи акцент. — Шкода, що я не прийшла на вікторину. Дозволь мені дістати свій гаманець, і, я впевнена, ми геть усе зараз з’ясуємо.
Вона вдала, ніби зазирає до сумки, але в два кроки опинилася вже зверху Ноа. Вона вибила в неї каву, і та, ще гаряча, хлюпнула детективові в обличчя.
Голова Ноа відхилилася назад, і Джул розмахнулася валізою. Удар влучив у скроню, і Ноа повалилася на підлогу. Джул підняла валізу й знову важко опустила на плече Ноа. Знову, і знову, і знову. Ноа впала на підлогу і простягла ліву руку, намагаючись ухопити Джул за щиколотку, а правицею силкувалася дістатися своєї холоші.