Автобус рушив у протилежному напрямку. Джул посіла обшарпане місце, найближче до водія.
Він зупиняється на вимогу. Ось так працюють автобуси у Кабо-Сан-Лукас. «Quiero ir a la esquina de Ortiz y Ejido. ¿Puedes llevarme cerca de allí?»[61] — запитала Джул. Це було те місце, про яке розповідав клерк, де їй продадуть авто за готівку без жодних питань.
Водій кивнув.
Джул Вест Вільямс нахилилася вперед.
Вона мала чотири паспорти, чотири водійські посвідчення, три перуки, кілька тисяч доларів готівкою, а також номер кредитної картки, яка належить Форрестові Сміт-Мартіну і якою вона скористається, купуючи авіаквитки.
Насправді, Джул могла б зробити безліч речей за допомогою цієї кредитної картки. Вона могла б відплатити Форрестові за всі прикрощі, які він заподіяв їй.
Це було спокусливо.
Та вона, напевно, не робитиме цього. Тепер, коли їй більше не треба бути Імоджен Соколофф, Форрест для неї — ніщо.
Останні шматочки Іммі, які були всередині Джул, зникли, наче рінь, яку змило з берега припливом.
У перспективі Джул може стати зовсім іншою людиною. Будуть інші мости, котрими вона пройде, й інші сукні, які вона вдягне. Джул змінила свій акцент, змінила саме своє єство.
Вона зможе знову вчинити так.
Джул зняла нефритову каблучку зі змією і впустила її на підлогу, спостерігаючи, як вона покотилася до задньої частини автобуса. На Кулебрі ніхто не перевіряв документи.
Вона відчувала, як пістолет обпікає їй поперек. Вона була озброєна. Вона не мала серця, яке можна розбити.
Наче героїня бойовика, Джул Вест Вільямс була центром історії.
Від автора
На написання роману «Щира шахрайка» мене надихнула сила-силенна книжок і фільмів: історії про сиріт вікторіанської епохи, байки про пройдисвітів, романи з антигероями, бойовики, фільми жанру «нуар», комікси про супергероїв, розповіді, у яких події відбуваються у зворотному порядку, історії про класову мобільність і книжки про життя жорстоких, амбітних і нещасливих жінок. Цей роман для мене — немов нашарування всіх цих джерел. Не можу назвати всіх, хто вплинув на мене, але особливу подяку я складаю Патриції Гайсміт за «Талановитого містера Ріплі», Марку Сілу за «Чоловіка в Рокфеллеровському костюмі» та Чарлзові Діккенсу за «Великі сподівання».
Подяки
Дякую моїм першим читачам за їхні ретельні відгуки: Айві Оукін, Ко Бут, Метту де ла Пеньї, Джастіну Ларбелістьєру та Зої Пересман. Ще більша подяка Сарі Млиновські, яка читала безліч чернеток. Фотографу Хізер Вестон, яка створила чудовий набір зображень, натхненна романом, і багацько додала до мого розуміння його естетики. Я вдячна Еллі Картер, Лаурі Рубі, Енн Урсу, Робіну Вассерману, Скотту Вестерфельду, Ґейл Форман, Мелісі Кантор, Бобу, Меґ Воліцер, Кейт Карр, Ліббі Брей і Лен Дженкін за підтримку й клопоти. Моєму агентові, Елізабет Каплан (ти чемпіонка!); її помічникові, Браяну Мак-Ґафогу за величезну допомогу. Дякую Джейн Гарріс та Еммі Метьюсон з «HotKey», а також Еві Міллс й Елізі Джонс із «Allen and Unwin» за ранній ентузіазм. Дякую Рамоні Дженкін за медичну експертизу. Дякую дивовижній команді «Penguin Random House», що включає в себе (і це не всі) Джона Адамо, Лауру Антоначчі, Домініка Сіміна, Кетлін Данн, Колліна Феллінгема, Анну Г’єстебі, Ребекку Гуделіс, Крістіну Лабов, Кейсі Ллойд, Барбару Маркус, Лізу Нейдл, Едріен Вайнтрауб, і, зокрема, своїй вимогливій, терплячій та підбадьорливій редакторці-героїні бойовика — Беверлі Горовіц. Дякую своїм родичам, близьким і далеким, а найдужче — Даніелю Оукіну.
Про автора
Е. Локгарт — авторка бестселера New York Times «Ми були брехунами», який є доступним у подарунковому виданні з новими матеріалами. Вона також написала: «Муха на стіні», «Драмарама», «Ганебна історія Френкі Ландау-Бенкс» та чотири книги про Рубі Олівер: «Список бойфрендів», «Енциклопедія хлопців», «Як знайти скарб серед хлопців», «Бойфренди наживо». Відвідайте сайт Емілі Локгарт (emilylockhart.com) і слідкуйте за її обліковим записом у «Твіттері» (@elockhart).