І ще розповідала, що перед смертю заповідав він укрити його труну китайкою. Три дні стояли Остапко й Тарасик у черзі біля церобкоопу, та так і не достоялися, бо дух од покійника нехороший пішов, довелося ховати без китайки.
__________
Любов за рефлексологією
– Так ви, Дмитре Михайловичу, кохання зовсім не визнаєте?
– Не в такій площині треба це розглядати, Ніно Василівно, – відповів Дмитро Михайлович (або Митька, як його на робфаку всі звали), йдучи з сельбуду, де Митя прочитав доклад на тему: «Полова проблема в оточенні мирного будівництва».
– Я на любов дивлюся, Ніно Василівно, по-науковому. Правду кажучи, що таке любов? Тропізм і більш нічого, – поважно промовив Митя, витягуючи з коробки з-під «Жовтневих» цигарку «Змичка» й, пихнувши, продовжував:
– В нас на любов, Ніно Василівно, звикли дивитися, як на щось святе, духовне; ми, марксисти, це відкидаємо!
Ніна Василівна наче ненароком торкнула Митіну руку, а Митя також ніби ненароком узяв її під руку.
– І всякий отакий погляд є ідеалізм, Ніно Василівно, ми відкидаємо всякі зідханнячки, цілуваннячки, бо взявши під кут зору сучасної ідеології – це є спадщина старого побуту.
– Та ну? І поцілунки відкидаєте? – розчаровано протягла Ніна Василівна.
Митя глянув на повні червоні губи Ніни Василівни й вже не так твердо промовив:
– Відкидаємо. Ми, марксисти, в основу кохання фізико-хемічний процес кладемо. Я особисто, Ніно Василівно, за рефлексологією любов визнаю.
Й Митя почув, як рука Ніни Василівни вдячно і ніжно стиснула його руку, від цього «тиснення» в Митьки піджилки затремтіли і наче соловей у грудях тьохнув.
Вечір був місячний, теплий, у садку соловей заливається – довелося на колодках сісти.
Ніна Василівна, граючи очима, прохала:
– Розкажіть, Дмитре Михайловичу, як це рефлексологія любов трактує, а то тут хіба від життя не відстанеш! Розкажіть.
Митя одсунувся трохи й тремтячим голосом промовив:
– Дуже просто, дорога Ніно Василівно, ну от ми сидимо, я дивлюся на вас, і мої аналізатори, тобто очі, сприймають вашу... красу, далі це роздратовання ірадіґрує на моїх мізкових півкулях, концентрується, передається до моторних дуг, і ці моторні дуги наказують моїм ефекторам, тобто рукам, любая Ніна Василівно, зробити... зробити...
– Що зробити? – притулилася до Миті Ніна Василівна.
– Ефект! – випалив Митя й міцно пригорнув до своїх грудей Ніну Василівну.
– А далі, як далі? – палко шепотіла Ніна Василівна.
... Любі читачі, я не знаю, що сказав «далі» Митя Ніні Василівні, бо місяць за хмару зайшов і стало темно.
Скажу лише, коли знову визирнув місяць, Митя, обнімаючи Ніну Василівну, палко цілуючи, шепотів:
– Ніночко!..
– Дмитрику! – в тон відповідала йому Ніна Василівна.
__________
Король отрут
Сухий, як церобкопівська тараня, голова центрального товариства «Геть алькоголь» узяв телефонну трубку.
– Слухаю? Хто? «Червоний гастроном»? Що! У вас і досі вживають алькоголь? Чого ж ви мовчали до цього часу? Ви ж робкор? Що? Кажете, самі тиждень тому тільки кинули пити? Добре! Зараз же скликайте збори – ми негайно вишлемо доповідача.
Схвильований голова товариства «Геть алкоголь» одійшов од телефону й швидко вийшов з кабінету.
Через півгодини Вася Пляшечка, колись злісний алькоголік і буян, – зараз один із завзятіших членів товариства й найкращий уславлений доповідач на тему: «Киньмо пити горілку», їхав до «Червоного гастронома».
Ніхто так не міг збудувати своєї промови, як Вася, ніхто не міг так заплямувати обурливими фактами дикунський звичай, як Пляшечка.
В минулому алькоголік, він знав, як на кого і чим вплинути.
Сьогодні йому доручили, воістино, надзвичайну справу – зробити доповідь на «Червоному гастрономові» це не легеньке діло.
***
– Чекаємо, чекаємо. Дуже вдячні, дуже. Прошу сюди, – зустрів Васю ініціятор зборів, – давно про вас чув, але мушу попередити, пробачте таку нахабність, ви мусите прикласти всі свої зусилля, бо в нас, як це не гірко, майже всі п'ють – умови у нас такі: коло цього діла ходимо.
Вася у відповідь лише чемно посміхнувся. Він мав рацію посміхатися; в його практиці ще не було жодного провалу.