Пляшечка підійшов до свого місця й окинув зором слухачів.
На Васю підозріло дивилася стоголова, червононоса авдиторія.
– Тихше, товариші, слово має товариш Пляшечка, – оголосив початок голова.
Вася підійшов до катедри, ще раз окинув зором залю, кахикнув і після павзи почав:
– Товариші, тема моєї доповіді надзвичайно проста, а разом з тим важка й відповідальна. Алкоголь – це король усіх отрут, але я буду говорити просто й зрозуміло. Всі знаєте, звичай у нас такий: зустрічаються, припустимо, два товариші і враз перед ними з'являється пляшка горілки, малосольні огірки, керченський оселедчик або капустка.
По цих словах десь у глибині авдиторії дружно й заздрісно зідхнуло разом декілька голосів:
– Ем-да-а!
А ще далі товстий з хрипом голос просто й компетентно додав:
– З огірочками лучче, не зразу в голову вдаряє.
– Це особиста справа, в кого який смак, – не розгубився Вася, – отже, з'являється пляшка й додаток до неї, й з цього починається – спочатку по чарочці, а далі більше, за чарочкою – стопочка, за стопочкою – стаканчик.
– Що там і говорити; пустиш одну – друга проситься, – погодився в залі другий, ще товщий голос.
– В цьому вся наша й трагедія, – загремів Вася, – після гіркого хочеться солодкого – й з'являється: наливка, вишнівка або рябинівка, на зміну огірочків, керченських оселедчиків і капустки приходить вінігрет, порося з хріном і грибки мариновані.
– Ухм! Поросятко з хріном... – з якимсь болем і заздрісною жадобою пролунало в залі, – грибочки мариновані. Уух!
– Алькоголь туманить розум, приносить надзвичайну веселість – море по коліна здається. Хочеться співати. Починають пісню, розлогу й сумну – «Гук, мати, гук», або «Зозулю».
– При кумпанії «Зозулю» краще – жалости якось то більше, – озвався знову товстий з хрипом голос.
Вася вже не чув його.
– Грошей тоді не шкодують, хоч дома й жінка й діти чекають, може й голодні, батька. За наливочками йдуть портвейничок і мадерочка...
– Не могу. Ех-х-х! – зідхнув безнадійно хтось уже в перших лавах, потім підвівся і пішов із залі. Середні лави й собі заворушилися, зашепотіли й згодом поодинці слухачі почали покидати залю.
– Розум не контролює людину, необачний жест, чи слово – і сварка спалахнула. Друзі – вже вороги. Зводяться кулаки й падають на лице, груди, голову...
– В таких випадках в дихало треба бить, або по черепу – зразу скрутиться, – порадив тоном знавця молодий голос. Вася не чув поради.
Залю один за одним, охаючи й зідхаючи, покидали слухачі.
Вася нічого не бачив, нічого не чув – голос його обурено гремів чимдалі все дужче й дужче.
Він зібрався вже переходити до центру своєї доповіді (це ж був лише початок!) – як хтось іззаду смикнув його за одежу й благаючи промовив:
– Товаришу Пляшечка, доволі, – не треба, я вже й сам не можу...
Вася злякано озирнувся; перед ним стояв ініціятор зборів – за столом в президії нікого не було.
– Що таке? – В цю мить Вася помітив, що авдиторія теж порожня, й скрикнув – а де ж слухачі?
– Розійшлися…
Васі не вірилося.
– Невже я погано казав?
– Ні, що ви?! Дуже добре, занадто добре, так казали, що вони не витримали й пішли випити.
Вася з хвилину мовчки стояв ошелешений відповіддю, а потім знесилено махнув рукою й глухо промовив:
– Три роки не пив, а зараз не можу – ходімте, вип'ємо.
__________
«Друг дітей»
Чорний, схожий на мурина, безпритульний зупинився біля столика й, блискаючи кріпкими білими зубами, весело попрохав:
– Дя, дай пиво доп'ю.
– Пішов вон – швендяєш тут! – суворо одмахнувся Кіндрат Павлович. Од випитого пива він зробився ще суворіший, аніж завжди.
– Постой, Кіндраша, – нащо ж так? Віть парнишка не винен, – зупинив суворого друга балакучий і веселий Свирид Калістратович. – Правда, голубок?
– Правда, дя! – вишкірив ще дужче білі зуби хлоп'як і ловко схопив шклянку з недопитим пивом.
Свирид Калістратович давно вже почував у ногах і руках приємну знайому легкість, а в душі радість і веселість, і він ладен був зараз всіх обнімати й цілувати.
– Ти от гониш парнишку, – нахилився він до понурого товариша, – а я не могу, рука не підіймається; люблю дітей – друг я їхній, одним словом. Оце іду, а вони в казанах ночують, погляну, й світ мені немилий. За що, думаю, безневинно страдають? Ну скажи мені, за що? А прийде кампанія, так я по три жетончики купую, а другий гад і від одного одмахується. Глянеш на такого та тільки подумаєш: «Сволоч ти, сволоч»...