– Як зняли галас, – згадує голос, – я усмиряти, так куди там! Ти ж пойми, електротехнік Гаврило Калістратович – гнида, можна сказати, людина без ініціятиви, а то враз схоплюється та до Свирида Павловича : «Я не спец свого діла? Ти скажи, я не спец? Ти скажи? Та я тобі, сучий сину, з твоєї хати електростанцію зроблю, та я й тебе, давай, всього електрифіцирую». Та як вискочить, та в дворі йому два лихтарі ставить, а потім мені у хаті один, а поті-і-м... н-и-и-х... На вулиці прокинувся, горло заложило...
Враз Онопрію Івановичу в цьому простуженому голосі вчувається щось знайоме й близьке, він напружує всі свої сили, мне людей і, кінець-кінцем, повертається лицем до власника простуженого голосу й здивовано скрикує:
– Мироне Матвійовичу, го-о-лубе мій, де це вас так?
Мирон Матвійович громадянин Кабанець, сусіда Онопрія Івановича, підморгує підбитими очима, усміхаючись опухлими губами, тихо й ніяково відповідає:
– На «пленумі» електрифікували, Онопрію Івановичу.
– Та хіба ж на пленумах отаке буває?
Мирон Матвійович, добродушно посміхаючись, пояснює на вухо:
– Хе-хе-хе, од життя, Онопрію Івановичу, одстали, по новій терминології «пленум» – випивочка буде...
__________
Історичний документ
Напередодні 2375 року клюб «Молодих Винахідників ім. Першої Революції» жваво готувався до традиційних новорічних перегонів.
Перегони обіцяли багато цікавого. Кожен з учасників мусив їхати на аеро-санях власної конструкції.
Юний Кім з любов'ю оглядав свій блискучий алюмінієвий апарат «Майя». Це була його гордість, його новий оригінальний винахід – ці аеро-сани були зовсім нової конструкції, починаючи від алюмінієвих полозів і кінчаючи найменшим гвинтиком.
Для них не існувало перепон: збудовані на точних математичних вимірах, вони могли робити які завгодно стрибки, плянувати в повітрі й перепливати площі, наповнені водою.
Кім був певен, що на цих санях він встановить новий рекорд прудкости й тривалости аеро-саней.
Свій винахід Кім назвав ім'ям своєї нареченої.
Майя була його незмінною помічницею й сопутницею.
Перегони були призначені на ранок 31 грудня. Треба було за двадцять чотири години перетяти всю територію Першої Країни Рад.
***
Старт. Майнув червоний прапорець, Кім усміхнувся до Майї. Ловко торкнув ричаг, сани прудко метнулися вперед і, через хвилину далеко позаду лишилося місто. Моторна блискуча «Майя» уперто метр за метром випережала суперників.
Білі іскристі зимові пейзажі плавко пропливали повз «Майю». Час од часу, усміхаючись, Кім торкав маленького гвинтика і сани розмашисто взлітали в гору і холодне повітря приємно лоскотало рожеві клаптики щік.
Через десять годин «Майя» далеко обігнала усіх. Кімові надії здійснювалися – «Майя» встановить новий, досі нечуваний рекорд!
Вночі «Майя» прибула в місто Червоного Золота й, не зупиняючись на перепочинок, помчалася далі.
– Зробимо перепочинок? – гукнула дівчина.
– Ні! – мотнув головою Кім.
Минаючи вже передмістя, сани дуже хитнулися вбік. Щось тріснуло, Кім стурбовано виключив мотор.
– Зламався полоз! – гукнула дівчина і, стрибнувши додолу, повідомила: – на камінь наскочило!
Довелося зупинитися. Про перегони всі були повідомлені, й Кіма радісно прийняли в комуні «Трактор». Кім тут же взявся залютовувати електрикою полоз.
Майя розглядала комунівську книгозбірню.
Згодом вона метнулася до Кіма:
– Поглянь, що я знайшла!
Кім підвів голову.
– Журнал.
– Ні, ти поглянь на дату.
– Ого-го-го! Це ж журнал доби мирного будівництва, – гукнув Кім. На журналі стояло:
Жоден комунар не знав, звідки попав цей журнал до їхньої книгозбірні. Та й не дивно.
– Цікаво, надзвичайно цікаво. Це історичний документ, – говорив Кім, розглядаючи в журналі намальованого хлопця, що стояв, притулившись до стовпа. Хлопця тошнило.
Майя вголос дивувалася:
– Дивно, які тяжкі умови тоді були: самітній хворий хлопець на дворі... Мабуть, чимсь шлунок отруїв... Без лікаря...
Кім мовчки розглядав журнал, бо він і Майя читали й розмовляли лише на всесвітній мові. Мова журналу була їм незнайома.
Комунари з радістю віддали журнал для краєвої академії.
На ранок Кім перший прибув до фінішу.
Легка алюмінієва «Майя» виправдала його надії. Через півгодини він був в академії.
Голова академії аж трусився з радости.
– Товаришу, та це ж надзвичайна нахідка, це ж журнал доби мирного будівництва, та ще й присвячений новому рокові. Я завтра ж зроблю доповідь, це буде надзвичайна доповідь.