Йоганн зробив ще й інше цінне психологічне відкриття.
Коли поліцейські несли трупи німецьких солдатів, убитих польським диверсантом-одинаком, худий молодик — Йоганнів сусіда — підхопився, підняв руку й крикнув несамовито:
— Слава нашим доблесним героям, які не пошкодували життя в ім'я фюрера!
Хоч безглуздість цього вигуку була очевидна: один убитий польський партизан і троє німецьких солдатів, загиблих від його гранати, не привід для тріумфу, — пасажири із захватом підхопили цей вигук і почали голосно й збуджено вихваляти вермахт.
Здавалося, в серцях репатріантів враз спалахнуло полум'я фанатичного патріотизму, і потім довго ніхто не наважувався першим погасити в собі бурю захоплених переживань, хоч уже вичерпалися емоції, були сказані всі потрібні як на такий випадок слова і мускули обличчя стомилися від судорожного виразу захоплення і благоговіння.
Винуватець цього високого переживання уже й забув про свій патріотичний порив. Він лежав на лавці і, ялозячи по губах гармошкою, видував грайливу пісеньку.
А коли гнівна рука видерла у нього з рук гармошку і літній пасажир розлючено закричав: «Встати, негіднику! Як ти смієш турликати в такі високі хвилини!» — молодик, пополотнівши, схопився й тремтячими губами винувато, злякано почав просити в усіх пробачення і клявся, що це він ненароком.
І всі пасажири, забувши, що саме цей худий хлопець викликав у них вибух патріотичних почуттів, кидали на нього підозріливі, обурені погляди. І коли літній пасажир заявив, що за таку образу патріотичних почуттів треба притягти молодика до відповідальності й що він сповістить про все нахбарнфюрера, пасажири підтримали його.
Мовчки стежачи за своїми супутниками, Вайс зробив відкриття, що існує якась психологічна вибухівка і коли її своєчасно підкинути, то можна знайти вихід навіть з дуже складної ситуації, коли сила розуму вже не діє. Поєднання дисциплінованої добропристойності і шалено виявлених емоцій — ось сучасне духовне обличчя прусського обивателя, і це теж слід узяти на озброєння. За духовною модою треба стежити так само старанно, як за кроєм одягу, що має відбивати не смаки його власника, а вказувати на його місце в суспільстві.
І ще Йоганн підмітив, що в його супутників крізь оболонку страху, пригнічення, підозріливості дедалі дужче проступають риси фюреризму — жаги будь-що утвердити своє напування над іншими, скористатися миттю розгубленості, щоб піднестися над ними і потім кожного, хто спробує не скоритися цій самозваній владі, жорстоко й підступно звинуватити в політичній неблагонадійності. Та коли переможений покірно й безперечно скориться, обіцяти йому за це покровительство надалі й деякі переваги перед іншими.
Так сталося з худим хлопцем. Літній пасажир, що несподівано став головною персоною у вагоні, милостиво прийняв несміливе запобігання невдахи музиканта, поблажливо простив його. І потім довго з поважним виглядом втовкмачував йому, що тепер кожен істинний німець повинен виховувати в собі риси, які поєднують послух з умінням наказувати. Бо кожен німець на нових землях — представник всевладної Німеччини, але перед фюрером кожен німець — піщинка. Одна з піщинок, які в цілому й становлять граніт нації.
Оці міркування викликали у Вайса гостре почуття азарту, жагуче бажання перевірити на практиці своє нове відкриття. Не втримавшись, він звісився з лавки й недбало кинув:
— А ви, виявляється, соціаліст!
Літній пасажир побагровів і важко задихав. Вайс уперто повторив:
— Не націонал-соціаліст, а саме соціаліст!
Літній стривожено підвівся і, обережно торкаючись Вайсового плеча, сказав несміливо:
— Ви помилились…
Вайс сухо промовив:
— Мені жаль вас, — й одвернувся до стіни.
У вагоні запала тиша, літній пасажир, нервово покашлюючи, шукав поглядом співчуття, він поривався швидше пояснити всю безглуздість звинувачення, але всі од нього одверталися. А худий молодик, метляючи головою, завзято і грайливо турликав на губній гармошці.
5
На світанку приїхали в Лодзь.
Стародавні польські землі, колиску Польської держави — Познанське воєводство, Сілезію, Кучвію і частину Мазовії — гітлерівці включили до складу Третьої імперії. Лодзь фашисти зарахували до міст Німеччини.
На всіх інших землях Польщі було створено тимчасову резервацію для поляків, так зване генерал-губернаторство, яке мало постачати Німеччині сільськогосподарські продукти і робочу силу.
Лодзь — Ліцманштадт — фатерланд.
Це мусив зрозуміти кожен німецький репатріант.