Йоганн вів далі, скромно опустивши очі:
— Як вам відомо з моєї анкети…
— Так, там усе гаразд, — недбало кинув Редер.
— Пан Функ був задоволений моєю роботою. Але я не жонатий. І пан Функ казав, що це несолідно — бути нежонатим у моєму віці. Це не завадить мені знайти тут хороше місце?
Редер, відкинувшись у кріслі, реготав. Його тугий живіт так і підскакував.
— Який же ти простак! — аж захлинаючись од сміху, казав Редер. — Йому, бачте, потрібне благословення штурмбанфюрера.
Увійшов чиновник. Редер кивнув на Вайса:
— Він просить мене знайти йому дівку, щоб почати негайно плодити солдатів для фюрера, а самому ухилитися од військової служби. Ну й шельма! — І махнув рукою в бік дверей.
Вайс з винуватим і розгубленим поглядом уклонився й вийшов.
За кілька хвилин чиновник, посміхаючись, видав йому документи, поважно зазначивши при цьому:
— Ти не з розумників, та це не біда, коли ти вмієш водити машину. Досить хорошої рекомендації — і, можливо, для тебе знайдеться місце в нашому гаражі. Моє прізвище Шульц.
— Слухаюсь, пане Шульц! Дуже вам вдячний.
Повернувшись до гуртожитку, Вайс з радістю дізнався, що посланець приніс йому записку од Генріха. Після перевірки репатріантам дозволили виходити в місто. Вайс пішов за адресою, вказаною в записці.
Генріх займав апартаменти в одному з найкращих готелів. Він був не сам: оберштурмбанфюрер Віллі Шварцкопф, як і обіцяв, зустрів племінника і того ж дня збирався виїхати з ним на машині в Берлін.
Генріх відрекомендував Вайса своєму дядькові. Той, не подавши Йоганнові руки, недбало кивнув головою з чорним, зачесаним на брову, як у Гітлера, пасмом. Над його товстою губою стирчали гітлерівські ж вуса. Був він гладкий, обличчя якесь висмоктане, під очима мішки, одна щока нервово сіпалася.
На круглому столику, крім звичайного готельного телефону, стояли в шкіряних ящиках два армійських телефонних апарати, їхні товсті проводи в'юнилися по підлозі.
Генріх сказав Вайсові, що виїздить у Берлін і, можливо, більше вони не побачаться. Потім сказав поблажливо:
— Пам'ятаючи твої послуги моєму батькові… Коли тобі буде щось потрібно… — І запитливо глянув на дядька.
— Авжеж, — сказав оберштурмбанфюрер, витягаючи якісь папери з портфеля, на замку якого висів ланцюжок із сталевим браслетом, — можна дати йому грошей.
Йоганна боляче вколов милостиво-зневажливий Генріхів тон, та легкість, з якою його недавній друг прощається з ним. Він зрозумів, що непоправно гинуть надії, які він покладав на дружбу з Генріхом, на можливість використати Віллі Шварцкопфа, а він сподівався на це, і не тільки він…
Вайс прояснів і сказав із щирим зворушенням:
— Я дуже вдячний вам, пане Шварцкопф, і вам, пане оберштурмбанфюрер. Та коли ви вже такі ласкаві, в мене маленьке прохання, — клацнув каблуками й схилив голову перед Віллі Шварцкопфом. Прохально всміхнувся. — У мене є можливість одержати місце в гаражі Айнвандерерцентральштелле. Ваше доброзичливе слово могло б мати вирішальне для моєї кар'єри значення.
Віллі Шварцкопф звів брови, тупувато спитав:
— Ти хочеш служити там шофером?
Вайс ще раз шанобливо схилив голову.
Віллі Шварцкопф узяв телефонну трубну, назвав номер, сказав:
— Говорить оберштурмбанфюрер Шварцкопф. — Запитливо глянув на племінника: — Як його звуть? — Повторив у трубку: — Йоганн Вайс. Він працюватиме у вас шофером. Так. Ні. Тільки шофером. — Кинув трубну, поглянув на годинника.
Вайс зрозумів, подякував і дядькові, і племінникові. Біля дверей Генріх всунув йому в кишеню конверт з грішми, мляво потиснув руку, побажав успіху. Двері зачинилися.
Ось і кінець знайомству з Генріхом, і все виявилося марно, все, на що витрачено стільки душевних сил, з чим пов'язувалося стільки далекосяжних планів. Чи винний тут сам Вайс? І в чому? Не розгадав Генріхову душевну черствість, був не досить напористий, не досить наполегливий, щоб стати йому близьким повіреним? Не дооцінив впливу Функа, потім Віллі Шварцкопфа? Гадав, що пробуджені симпатії до фашизму не так швидко погасять юнацький запал Генріха, його, здавалося б, щиру прихильність до товариша?
Вайс розумів, що припустився не тільки службової помилки, яка може відбитись на всій операції, але по-людськи помилився і ця помилка залишить слід у його душі. І як би там не було, а Генріх йому подобався своєю щирістю, довірливістю до людей, хоч ця довірливість легко корилася будь-якій грубій волі ззовні. Піднесення почуттів легко змінювалося в нього пригніченням, несміливість переходила в зухвальство, він каявся, мучився, щиро зневажав себе за погані вчинки, метався в пошуках мети життя. Оця поривчастість, бентежність, невдоволення собою і здавалися Йоганнові по-людськи цінними в Генріху, і він радів, коли бачив, що його обережний вплив іноді позначався на Генріхових вчинках і думках. Це зближувало Йоганна з молодим Шварцкопфом, і з об'єкта, на якого Вайс робив ставку, Генріх якось поступово перетворився на його супутника. Якщо йому й не можна було звірити найпотаємніші думки, то принаймні не так гостро відчувалася власна самотність.