— Ти йдеш на кладовище?
— Так.
— Я піду з тобою.
— Ходім, — сказав Зубов. І додав: — Спасибі тобі.
Біля могили Брігітти він спитав:
— Згодом можна буде на камені приписку зробити нашою мовою, що вона Брігітта Зубова?
— Обов'язково, — підтримав його Вайс. — А як же інакше? Вона ж твоя дружина…
65
Склад дислокованої на Бісмаркштрасе особливої групи при Вальтері Шеллеибергу за останні місяці набагато змінився. Люди непомітно зникали, і так само непомітно на зміну їм з'являлися нові.
Замість Густава групу тепер очолював Альфред Файєргоф — довгов'язий, худорлявий чоловік, з вузьким, подібним до мумії обличчям, на якому нерухомо застигла ввічлива усмішка.
Файєргоф був університетським товаришем Шелленберга і колись постояв за його честь. Хтось із студентів сказав йому, що Шелленберг — донощик і працює в службі безпеки. Обурений Файєргоф викликав цього студента на дуель і вийшов з неї переможцем. Відважним випадом рапіри він роздряпав до крові щоку противника.
Після закінчення університету Файєргоф відкрив у Бонні адвокатську контору, але провалився вже на першому судовому процесі: він не захищав свого клієнта, а звинувачував його, мов прокурор. Те саме сталось і на другий раз. І це не було випадковістю. Файєргоф хотів влади над людьми, а професія адвоката ставила його в становище людини, яка хитрує перед могутністю державних законів, ухиляється від них. Але стати прокурором він не наважився, боячись, щоб ті, хто відбув покарання, не почали мститись йому. Такі випадки бували, він знав це.
Вальтер Шелленберг, ставши начальником шостого відділу служби безпеки, запропонував Альфредові Файєргофу пост у секретній слідчій частині цього відділу.
До слідчої частини надходили донесення тих, хто потай наглядав за роботою агентів і резидентів іноземної розвідки шостого відділу СД. І на підставі таких донесень Файєргоф міг винести заочний вирок агентові або резидентові. Виконання покладалось на спеціально для того призначених співробітників, а прийоми та способи вони добирали самі.
Це була вже справжня влада над людьми, над їхнім життям, до того ж не доводилось вести полеміки з підсудними та їхніми захисниками.
Іноді агента, який, встиг проштрафитись, викликали в слідчу частину. Та це не був ні допит, ні слідство. Файєргоф зустрічався з агентом на будь-якій із затишних, добре обставлених конспіративних квартир. Чемно приймав гостя, витончено й вільно розмовляв з ним.
Викликаючи чергового смертника на відвертість, Файєргоф дозволяв собі такі гострі висловлювання про правителів імперії, за які будь-кого іншого повісили б негайно. Він твердив, що для людей їхньої професії не існує загальнолюдських норм. Вони обізнані з усіма таємницями влади імущих, і це дає їм право почувати себе особливою кастою. Для них не існує і обтяжливих передсудів совісті, честі і тому подібної дурниці, вигаданої, щоб держати людину у вузді.
Досягши мети, Файєргоф у вишуканих висловах дякував агентові, що став такий відвертий, за приємну розмову, міцно тиснув йому руку. Поки той спускався зі сходів, він підходив до вікна і, якщо це було вдень, спускав штору, а вночі ставив на підвіконня лампу з рожевим абажуром.
Люди, що чекали його знака, зустрічали агента на вулиці. Решта вже стосувалась їхньої роботи, надзвичайно вузько спеціалізованої.
Принципіальний аморалізм Файєргофа, яким він кокетував перед самим собою, був характерною рисою всіх фашистських лідерів. Вільгельм Хеттль, один з найближчих сподвижників Вальтера Шелленберга, маючи вже час подумати про минуле, у своєму зізнанні, зробленому публічно, говорив про одного з таких лідерів, Гейдріха, і, хоч його характеристика Гейдріха відзначалась улесливими перебільшеннями, вона все-таки давала змогу зрозуміти, що являли собою й інші фашистські ватажки.
«Він, — казав про Гейдріха Хеттль, який добре його знав, — безперечно, був видатною особою і провідною постаттю не тільки в націонал-соціалізмі, але й в усій концепції тоталітарної держави. В історичному плані його можна порівняти, мабуть, з Чезаре Борджіа.